Анестезіологічний менеджмент тиреоїдектомій у пацієнтів з тиреотоксикозом: впровадження збалансованої (мультимодальної) аналгезії

Анотація

Мета роботи – впровадження збалансованої (мультимодальної) аналгезії (ЗММА) як комплексу анестезіологічного менеджменту пацієнтів, яким виконуються тиреоїдектомії в умовах спеціалізованого ендокринологічного центру.

Матеріали та методи. Пацієнтів було розподілено на дві групи: 52 особи із синдромом тиреотоксикозу, котрим застосовувався комплекс ЗММА, були включені до групи збалансованої аналгезії (група ЗА). Групу контролю (група К) склали 71 хворий з тиреотоксикозом, яким виконувались тиреоїдектомії за традиційною в клініці методикою анестезіологічного забезпечення без використання всього комплексу ЗММА. Залежно від виду загальної анестезії – інгаляційна севофлураном (С) або TIVA пропофолом (П) – пацієнтів було розподілені на підгрупи: ЗА-С – 30 хворих, ЗА-П – 22, К-С – 39 і К-П – 32. У підгрупах ЗА-С і ЗА-П був застосований комплекс ЗММА, який включав введення дексаметазону, декскетопрофену та ББПШС 0,5% розчином бупівакаїну. Проводилась оцінка болю за ВАШ, споживання наркотичних і ненаркотичних анальгетиків, частота та вираженість ПОНБ протягом перших 24 год післяопераційного (п/о) періоду.

Результати та обговорення. Загальне споживання фентанілу за операцію було найнижчим у підгрупі ЗА-С – (303,4±14,4) мкг, найвищим – у підгрупі К-П – (443,7±19,0) мкг і достовірно (p <0,05) відрізнялось від трьох інших підгруп. ЗММА у вигляді ББПШС на тлі базової анестезії севофлураном знижує потребу в опіоїдах, зокрема інтраопераційному споживанні фентанілу. Завдяки високій ефективності білатеральної БПШС у підгрупах ЗА-С і ЗА-П не було доцільним застосування наркотичних анальгетиків в п/о періоді, на відміну від підгруп К-С і К-П, де вони були застосовані у 94,9% і 93,7% хворих відповідно. Споживання декскетопрофену було достовірно нижчим у підгрупах ЗА-С – (100,0±4,8) мг і ЗА-П (100,0±4,6) мг порівняно з підгрупами контролю, де воно складало (112,8±3,5) мг і (112,5±3,8) мг у підгрупах К-С і К-П відповідно. Завдяки тривалій анестезуючій та аналгетичній дії ББПШС не було потреби в комбінуванні декскетопрофену з інгібіторами ЦОГ-3 у підгрупах ЗА-С і ЗА-П. Біль за шкалою ВАШ у підгрупах ЗА-С та ЗА-П був слабким і достовірно (p <0,05) нижчим, ніж у підгрупах К-С та К-П. Застосування ЗММА на тлі базової анестезії севофлураном у підгрупі ЗА-С забезпечувало інтраопераційну опіоїдзберігаючу дію: достовірне (p <0,05) зниження інтраопераційного споживання фентанілу до (303,4±14,4) мкг за операцію, що менше на 19,5%, 20,5% та 31,6%, ніж у підгрупах К-С, ЗА-П і К-П відповідно. Комплекс ЗММА дозволив достовірно (p <0,05) підвищити рівень пацієнтів без ПОНБ з 46,2% і 50,0% у підгрупах К-С і К-П відповідно до 73,3% та 77,3% у підгрупах ЗА-С і ЗА-П. Досягнуто достовірного зниження загальної суми балів за шкалою ПОНБ у підгрупі ЗА-П аж до 0,36±0,11, що на 60,6% та 55,2% менше, ніж у підгрупах К-С і К-П. Для підгрупи ЗА-С цей показник склав 0,43±0,11 і був на 53,1% та 46,7% достовірно (p <0,05) меншим, ніж у підгрупах К-С і К-П.

Висновки. Впровадження ЗММА в комплекс анестезіологічного менеджменту у пацієнтів із синдромом тиреотоксикозу, яким виконуються тиреоїдектомії, у вигляді ББПШС 0,5% розчином бупівакаїну з додаванням в/в дексаметазону 4–8 мг та в/в 50 мг декскетопрофену до початку загальної анестезії забезпечило високий рівень знеболення в п/о періоді як у підгрупі з базовою інгаляційною анестезією севофлураном, так і підгрупі з TIVA пропофолом. Також воно забезпечило опіоїдзберігаючу дію в п/о періоді за рахунок зникнення потреби в наркотичних анальгетиках, зниження рівня п/о болю, частоти і вираженості ПОНБ, рівня споживання НПВП.