http://jcees.endocenter.kiev.ua/issue/feed Clinical Endocrinology and Endocrine Surgery 2021-03-30T12:50:46+00:00 Олександр Андрійович Товкай (O. A. Tovkai) director.tovkai@gmail.com Open Journal Systems <table style="width: 547px;"> <tbody> <tr> <td valign="top" width="126px"><img src="http://jcees.endocenter.kiev.ua/public/journals/365/tovkay.jpg" width="116" height="155" /></td> <td valign="bottom"><strong> Головний редактор</strong> <br />Олександр Андрійович Товкай<br />доктор медичних наук, старший науковий співробітник, директор Українського науково-практичного центру ендокринної хірургії, трансплантації ендокринних органів і тканин МОЗ України</td> </tr> </tbody> </table> <p>Шановні читачі! <br />«Clinical Endocrinology and Endocrine Surgery. Клінічна ендокринологія та ендокринна хірургія» – це провідний український спеціалізований науково-практичний журнал, що виходить у світ із 2002 року під егідою Українського науково-практичного центру ендокринної хірургії, трансплантації ендокринних органів і тканин МОЗ України. Журнал належить до Переліку наукових фахових видань України, в яких можуть публікуватися результати дисертаційних робіт на здобуття наукових ступенів та індексується у низці міжнародних наукометричних баз. <br />У виданні публікуються оригінальні статті, огляди, лекції, зарубіжні та національні стандарти (консенсуси, клінічні настанови) із діагностики та лікування ендокринних захворювань, випадки з практики, актуальна інформація з міжнародних і вітчизняних наукових форумів. <br />Статті, надіслані до редакції журналу підлягають рецензуванню. <br />Запрошуємо до науково-інформаційної співпраці усіх фахівців зі сфери ендокринології та ендокринної хірургії, що сприятиме піднесенню загального фахового рівня і впровадженню у практику найновіших здобутків медичної науки.</p> <div class="aligncenter" style="width: 100%; height: 0; border-top: 1px solid #dddddd; font-size: 0;">-</div> <p><strong><span style="font-weight: normal;"><strong>Статус видання:</strong> рецензований науковий спеціалізований медичний журнал. <br /><strong>Індекс УДК:</strong> 616.43/.45:616.379-008.64:617.5-08.<br /><strong>Рік заснування:</strong> 2002. <br /><strong>Державна реєстрація: </strong></span></strong><strong><span style="font-weight: normal;">свідоцтво КВ № 24251-14091ПР від 02.12.2019 р.<br /><strong>e-ISSN</strong> 2519-2582.<br /><strong>Print ISSN</strong> 1818-1384.<br /><strong>DOI:</strong> 10.24026/1818-1384.<br /></span></strong><strong><span style="font-weight: normal;"><strong>Рекомендація журналу як фахового медичного наукового видання:</strong> Наказ МОН України від 17.03.2020 № 409 (журнал внесено до Переліку наукових фахових видань України, в яких можуть публікуватися результати дисертаційних робіт на здобуття наукових ступенів доктора наук, кандидата наук та ступеня доктора філософії. Категорія "Б").<br /><strong>Мова видання:</strong> українська, англійська. <br /><strong>Періодичність виходу:</strong> 4 рази на рік.<br /></span></strong><strong>Розповсюдження: </strong>безкоштовна адресна розсилка лікарям-ендокринологам, ендокринним хірургам (direct mail), науково-дослідним установам, вищим медичним навчальним закладам III-IV рівнів акредитації та закладам післядипломної освіти (профільні кафедри).<strong><br />Засновник: </strong>Український науково-практичний центр ендокринної хірургії, трансплантації ендокринних органів і тканин МОЗ України.</p> <div class="aligncenter" style="width: 100%; height: 0; border-top: 1px solid #dddddd; font-size: 0;">-</div> http://jcees.endocenter.kiev.ua/article/view/228112 Інноваційний препарат «Тожео СолоСтар» тепер можнавикористовувати для лікування дітей та підлітків із діабетом з 6 років (25 лютого 2021 року, Київ) 2021-03-30T11:42:27+00:00 - - vitapol3@gmail.com 2021-03-30T00:00:00+00:00 Авторське право (c) 2021 http://jcees.endocenter.kiev.ua/article/view/228060 Глікемічний контроль у дітей і молодих дорослих з різними типами цукрового діабету в Україні 2021-03-30T07:15:01+00:00 Є. В. Глоба ie.globa@i.ua Н. Б. Зелінська ie.globa@i.ua Показники глікованого гемоглобіну (HbA1c) до останнього часу не були вивчені у дітей з різними типами цукрового діабету (ЦД). З розвитком молекулярної генетики вдалося діагностувати нові типи ЦД, зокрема неонатальний (НЦД) та діабет дорослого типу в молодих (MODY), які зазвичай потребують специфічної патогенетичної терапії, зокрема препаратами сульфонілсечовини (СС), які поліпшують глікемічний контроль у пацієнтів з певними мутаціями. Мета роботи — проаналізувати глікемічний контроль у дітей з різними формами моногенного ЦД, зокрема з НЦД і MODY, на етапі зміни виду лікування після отримання результатів генетичного тестування. Матеріали та методи. Вперше в Україні проведено аналіз глікемічного контролю залежно від типу ЦД: ЦД 1 типу (n = 9282), ЦД 2 типу (n = 23), НЦД (n = 16) з мутаціями в генах KCNJ11 і ABCC8 та MODY (n = 16) з мутаціями в генах HNF1A/HNF4A і ABCC8. Для підтвердження природи моногенного діабету виконано таргетне секвенування наступного покоління (tNGS) усіх відомих генів неонатального та моногенного діабету. Результати та обговорення. Згідно з даними реєстру за 2018 р., в Україні середній вік дітей з ЦД 1 типу становив (11,5 ± 1,4) року. Рівень НbА1с є незадовільним і дорівнював у середньому (8,80 ± 2,01) %. Частка дітей з ідеальним або оптимальним глікемічним контролем (НbА1с < 7,5 %) була найменшою і становила 28,15 %. В Україні серед дітей, хворих на ЦД, віком до 18 років зареєстровано 47 пацієнтів із ЦД 2 типу, у 23 з них були доступні дані, достатні для проведення аналізу. Їх середній вік становив 16,2 (15,5; 18,0) року, а показник НbА1с був оптимальним — 6,7 (5,7; 7,9) %. Усім пацієнтам з НЦД і MODY з підтвердженими мутаціями в генах KCNJ11, ABCC8 та HNF1A/HNF4A і незадовільним глікемічним контролем припинено інсулінотерапію та призначено препарати СС, що супроводжувалось статистично значущим поліпшенням стану глікемічного контролю. Висновки. Стан глікемічного контролю у пацієнтів з ЦД 1 типу в Україні в середньому є незадовільним на відміну від пацієнтів з НЦД і MODY з відповідними мутаціями в генах KCNJ11, ABCC8 та HNF1A/HNF4A, які отримують патогенетично обґрунтоване лікування препаратами СС. 2021-03-30T00:00:00+00:00 Авторське право (c) 2021 http://jcees.endocenter.kiev.ua/article/view/227720 Особливості лікування тяжкого перебігу гострого панкреатиту у пацієнтів із ожирінням 2021-03-26T12:34:29+00:00 О. В. Ткачук Tkachukolga19@gmail.com А. Б. Кебкало andkebkalo@gmail.com <p>Мета роботи — поліпшити результати лікування тяжкого перебігу гострого панкреатиту у пацієнтів з ожирінням та розробити алгоритм комплексного лікування. Матеріали та методи. Пацієнтів із тяжким гострим панкреатитом та ожирінням (середнє значення індексу маси тіла — (37,48 ± 2,19) кг/м2) рандомізували на дві групи. У дослідній групі (n = 18) застосовували методику step-up approach, у контрольній (n = 18) — стандартний алгоритм лікування. У дослідній групі використовували ранню ресусцитацію Рингера лактатом та улінастатин у перші 5 днів захворювання. Препарат вводили у дозі 200 тис. МО шляхом внутрішньовенної інфузії протягом 1 год тричі на добу впродовж 5 днів. Першим етапом оперативного втручання було дренування під ультразвуковим контролем, другим етапом (за потреби) — лапароскопічна ретроперитонеальна некректомія (відео­­асистований ретроперитонеальний дебридмент — VARD). Відкрите оперативне втручання виконували у разі розвитку абдомінального компартмент-синдрому. У контрольній групі ресусцитацію проводили 0,9 % розчином натрію хлориду без застосування улінастатину. Першим етапом оперативного втручання було дренування під контролем УЗД, другим етапом — оперативне втручання в обсязі традиційної середин­ної лапаротомії із формуванням лапаростоми. Результати та обговорення. Застосування ресусцитації розчином Рингера лактату в поєднанні із улінастатином протягом 5 днів сприяло зниженню рівня прокальцитоніну в 1,8 разу ((2,89 ± 0,88) та (1,80 ± 0,23) нг/мг; р = 0,001; α = 0,05). Вміст С-реактивного білка за період застосування улінастатину зменшився на 41,68 мг/л (до (267,28 ± 114,11) і (225,6 ± 84,9) мг/л, р = 0,01; α = 0,05). Виявлено статистично значущу різницю за рівнем прокальцитоніну між групами на 10-ту добу (1,83 і 3,32 нг/мг; р = 0,001; α = 0,05), 15-ту добу (1,15 та 1,83 нг/мг; р = 0,001; α = 0,05), 45-ту добу (0,35 і 0,55 нг/мг; р = 0,001; α = 0,05). Ці показники підтверджують ефект запропонованого методу лікування шляхом зниження ризику інфікування. Висновки. Про ефективність запропонованого алгоритму лікування свідчить статистично значуща різниця за рівнем С-реактивного білка між групами на 10-ту добу (р = 0,035; α = 0,05). Застосування у дослідній групі VARD як вторинного етапу оперативного втручання є менш травматичним, але дієвим методом (р = 0,001; α = 0,05), що зменшує загальну кількість ускладнень (χ² = 4,012; р = 0,046). Оцінка даних до і після лікування виявила ефективність лікування методикою step-up approach (χ² = 5,4; р = 0,021). </p> 2021-03-30T00:00:00+00:00 Авторське право (c) 2021 http://jcees.endocenter.kiev.ua/article/view/227722 Епідеміологія інтраабдомінальних інфільтратів і абсцесів у хворих на тлі супутніх недуг та цукрового діабету 2021-03-26T12:55:35+00:00 В. В. Скиба vitapol3@gmail.com В. Ф. Рибальченко vitapol3@gmail.com О. В. Іванько vitapol3@gmail.com Дар Ясiн Ахмед vitapol3@gmail.com <p>Мета роботи — вивчити епідеміологічні чинники розвитку первинних та вторинних інтраабдомінальних інфільтратів, абсцесів і рідинних утворень у хворих на тлі супутніх захворювань та цукрового діабету. Матеріали та методи. В клініці кафедри хірургічних хвороб № 1 на базі Центру хірургії Київської міської клінічної лікарні № 1 у період з 2006 до 2019 рр. перебували на лікуванні 218 пацієнтів з первинними та вторинними інтраабдомінальними інфільтратами, абсцесами і рідинними утвореннями. Вік пацієнтів становив від 16 до 85 років. Пацієнтів чоловічої статі було 107 (49,08 %), жіночої статі — 111 (50,92 %). Рентгенологічне дослідження проведено 112 (51,38 %) хворим, комп’ютерну томографію — 25 (11,48 %), ультразвукове дослідження органів черевної порожнини — 105 (48,16 %), термометрію передньої черевної стінки — 76 (34,86 %). Результати та обговорення. Залежно від причини розвитку інтраабдомінальних інфільтратів, абсцесів і рідинних утворень хворих розподілили на 4 групи. Первинні інтраабдомінальні ускладнення мали хворі першої, другої та третьої груп, вторинні післяопераційні ускладнення — пацієнти четвертої групи. До першої групи було залучено 74 (33,94 %) хворих з ускладненим перебігом деструктивного апендициту, до другої — 48 (22,02 %) хворих, які страждали на перфоративну виразку шлунка та дванадцятипалої кишки, до третьої — 69 (31,65 %) хворих, котрі страждали на холецистит та різні варіанти ускладнень, до четвертої групи — 27 (12,39 %) хворих, котрі перенесли ургентні операції з приводу защемлених гриж і спайкової непрохідності. У 87 (39,91 %) пацієнтів маса тіла була в межах норми, у 131 (60,09 %) — надмірна маса тіла і ожиріння. Окуляри носили 126 (57,80 %) хворих. За даними історії хвороби та анамнезу, захворювання серцево-судинної системи та порушення тиску мали 123 (56,42 %) хворих. Цукровий діабет установлено у 38 (17,43 %) пацієнтів, захворювання опорно-рухового апарату — у 27 (12,38 %), плоскоступість різного ступеня — у 48 (22,02 %). Висновки. Первинні інтраабдомінальні ускладнення (інфільтрати та абсцеси) мали місце у 191 (3,48 %) хворого із 5483 ургентно госпіталізованих та прооперованих, з них при апендициті — у 74 (1,35 %), при холециститі — у 69 (1,26 %), при перфоративній виразці шлунка та дванадцятипалої кишки — у 48 (0,87 %). Вторинні післяопераційні інфільтрати, абсцеси та рідинні утворення виявлені у 27 (18,12 %) із 149 хворих, які перенесли ургентні операції на черевній порожнині (спайкова непрохідність, защемлені та післяопераційні грижі тощо), та у 29 (15,18 %) із 191 хворого, котрі перенесли операції з приводу первинних інтраабдомінальних ускладнень основного захворювання та ургентні операції. Цукровий діабет мав місце у 38 (17,43 %) пацієнтів, тому всім хворим, госпіталізованим в ургентному та плановому порядку, необхідно проводити комплексне клініко-лабораторне обстеження з визначенням рівня глюкози в крові. Наявність цукрового діабету потребує консультації ендокринолога. Під час операції доцільна і необхідна корекція вмісту глюкози в крові та волемічних порушень, яку продовжують до відновлення вітальних функцій та стабілізації загального стану пацієнта. Інтраабдомінальні ускладнення перебігали на тлі супутніх недуг: надмірної маси тіла — у 28,44 % пацієнтів, порушення зору — у 57,80 %, хвороби серцево-судинної системи та порушення тиску — у 56,42 %, хвороби опорно-рухового апарату — в 12,38 %. Це свідчить про необхідність індивідуального підходу до лікування.</p> 2021-03-30T00:00:00+00:00 Авторське право (c) 2021 http://jcees.endocenter.kiev.ua/article/view/227867 Досвід лікування хибних аневризм анастомозів після реконструктивних втручань на аорто-стегновому сегменті у пацієнтів з цукровим діабетом 2021-03-29T07:46:24+00:00 П. І. Нікульніков aliksunov@gmail.com О. В. Ліксунов aliksunov@gmail.com А. В. Ратушнюк ratushniuk@gmail.com В. Л. Северин ratushniuk@gmail.com А. Г. Бічер tolik31@live.com Н. А. Буряк buryaknadezhda5@gmail.com І. Б. Бура buryaknadezhda5@gmail.com <p>Мета роботи — проаналізувати та поліпшити результати лікування хворих на цукровий діабет з хибними аневризмами анастомозів після рекон-структивних втручань на аорто-стегновому сегменті. Матеріали та методи. Проаналізувати результати діагностичних обстежень у 79 хворих з 93 хибних аневризм анастомозів та оцінити критерії ускладнення з боку рани (гематоми, інфільтрат), прохідність шунтів, наявність кровотечі, інфаркту, інсульту. Серед хворих було 75 (94,9 %) чоловіків і 4 (5,1 %) жінки віком 40—75 років (середній вік — (58,4 ± 2,9) року). Прооперовано з приводу атеросклеротичних уражень судин таза і нижніх кінцівок 69 (87,3 %) пацієнтів, з них 43 (54,4 %) хворих на цукровий діабет, 3 (3,8 %) — з приводу аневризми черевної частини аорти, 4 (5,1 %) — після травми судин, 3 (3,8 %) — з приводу неспецифічного аортоартеріїту. Загалом 79 хворим виконано 93 реконструктивні втручання. Результати та обговорення. Відсутність патологічних змін в ділянці проксимального анастомозу і наявність адекватних шляхів відтоку в більшості випадків дозволяють обмежитись реконструкцією дистального анастомозу. Час появи клінічних симптомів (болючість, наявність пульсуючого утворення), які дають підставу запідозрити виникнення хибних аневризм, становив від 8 днів до 19 років: у 15 пацієнтів — менше 1 року, у 59 — до 10 років, у 5 — до 20 років. Середній термін утворення хибних аневризм після операції — 62,5 міс. Висновки. Рання діагностика та хірургічна тактика при хибних аневризмах анастомозів у хворих на цукровий діабет дають змогу запобігти розвитку ускладнень і поліпшити результати хірургічного лікування. Оптимальним видом операції при хибних аневризмах є їх усунення з повторним протезуванням ураженого сегмента, що дає змогу зберегти кінцівку та життя хворого. Використання сучасних фармакологічних засобів дає змогу зменшити прогресування атеросклерозу, що є головною причиною розвитку хибних аневризм. Необхідний динамічний ультразвуковий кон­троль за хворими, які перенесли реконструктивні судинні операції.</p> 2021-03-30T00:00:00+00:00 Авторське право (c) 2021 http://jcees.endocenter.kiev.ua/article/view/227873 Особливості перебігу хронічних ускладнень при латентному автоімунному діабеті дорослих 2021-03-29T08:16:39+00:00 І. О. Царик irynatsaryk13@gmail.com Н. В. Пашковська nvpashkovska@gmail.com <p>Мета роботи — з’ясувати особливості перебігу хронічної хвороби нирок (ХХН) у хворих на латентний автоімунний діабет дорослих (latent autoimmune diabetes in adults (LADA)) порівняно з класичними типами цукрового діабету (ЦД). Матеріали та методи. Обстежено 145 хворих на ЦД, з них 70 осіб з LADA, 40 — з ЦД 1 типу, 35 — з ЦД 2 типу. Усім пацієнтам визначали антитіла до декарбоксилази глютамінової кислоти і тирозин фосфатази. Особливості перебігу ХХН вивчали за даними анамнезу, клінічного обстеження, значеннями швидкості клубочкової фільтрації, мікроальбумінурії та співвідношення альбуміну та креатиніну в сечі. Результати та обговорення. За даними анамнезу, діагноз ХХН у пацієнтів з LADA встановлено в середньому впродовж 3 років після маніфестації ЦД (у 30 % — у дебюті захворювання), тоді як при ЦД 1 типу — через 7,2 року, при ЦД 2 типу — через 1,9 року. Найчастіше при LADA реєстрували ХХН ІІІ стадії (у 49 % осіб). У більшості хворих визначено неальбумінурійний фенотип діабетичної хвороби нирок. За особливостями перебігу ХХН LADA посідала проміжне місце, поєднуючи ознаки обох основних типів діабету. Висновки. Діагноз ХХН при LADA встановлюють набагато раніше, ніж при ЦД 1 типу, що свідчить про некоректність використання однакових рекомендацій щодо скринінгу цього ускладнення у зазначених пацієнтів. Відзначено переважання неальбумінурійного фенотипу діабетичної хвороби нирок у пацієнтів з LADA. При LADA ХХН потребує розробки особливих підходів до скринінгу, діагностики та лікування. </p> 2021-03-30T00:00:00+00:00 Авторське право (c) 2021 http://jcees.endocenter.kiev.ua/article/view/227946 Лідерство та командоутворення в клінічній практиці (за результатами кейс-дослідження) 2021-03-29T12:24:47+00:00 А. О. Белебеєва alla.belebeyeva@gmail.com М. В. Шевченко m.shevchenko@ukma.edu.ua Ю. Г. Вернигор y.vernyhor@ukma.edu.ua Л. М. Семенюк semeniukliudmyla1@gmail.com Мета роботи — дослідити розподіл ролей медичного персоналу в командах, які надають медичну допомогу в закладі охорони здоров’я третинного рівня. Матеріали та методи. У дослідженні взяли участь 25 медичних працівників із трьох структурних підрозділів Українського науково-практичного центру ендокринної хірургії, трансплантації ендокринних органів і тканин МОЗ України: відділення репродуктивної медицини (n = 7), консультативної поліклініки (n = 11), відділення ендокринної хірургії (n = 7). Використано методологію Р. Белбіна для діагностики командних ролей, а саме опитувальник BTRSPI (The Belbin Team Role Self-Perception Inventory). Дослідження проведено у два етапи. На першому етапі респонденти ідентифікували та оцінювали свою роль у команді за методом самооцінки. Респонденти відповідали «Так»/«Ні» на 3 короткі запитання, які стосувалися знань про розподіл членів команд за типологією ролей, запропонованою Р. Белбіним; віри, що ролі, які співробітники виконують у відділенні, ідентичні їх посадам чи очікуванням; довіри до визначення командних ролей за типом особистості. На другому етапі здійснювали діагностику та визначення командних ролей серед медичного персоналу. Опитування проведене в умовах пандемії COVID-19, тому має деякі обмеження щодо генеральної сукупності та пілотний характер. Результати та обговорення. За даними опитування встановлено, що всі респонденти раніше не були знайомі із зазначеною методологією. Кожен другий респондент не вірив у ідентичність ролей, які співробітники виконують у командах, їх посадам чи описам. Однак 84 % респондентів вказали на залежність командних ролей від типу особистості. Результати самооцінки респондентів власних ролей у командах та діагностики розподілу ролей з використанням BTRSPI-опитувальника збіглися лише у 5 % респондентів. За даними дослідження встановлено статистично значущий зв’язок між статтю та приналежністю до команди. Зокрема, у команді І (відділення репродуктивної медицини) працюють лише жінки, у команді ІІІ (відділення ендокринної хірургії) — 91 % чоловіків (p < 0,002). Аналогічна ситуація щодо посади та роботи в окремій клінічній команді (p < 0,001). Гіпотеза щодо існування взаємозв’язку між віком респондента та вираженістю у нього командних рольових поведінкових функцій не підтвердилася (p < 0,991). Команди статистично значущо відрізнялися за наповненням ролей (p < 0,087). Виявлено закономірності розподілу ролей у кожній із досліджених команд. Висновки. Дослідження засвідчило важливість вивчення розподілу ролей у командах. За його результатами встановлено, що командна (поведінкова) роль (ролі) члена команд залежить від статі та посади, але не пов’язана з віковим чинником. Командні ролі в досліджених клінічних командах розподілені по-різному: найвираженіші рольові ознаки в усіх командах — це спеціаліст (експерт), завершувач (контролер). Установлено відсутність ролі координатора (голови). Такі ролі, як спостерігач (оцінювач) та дослідник ресурсів, наявні лише у команді лікарів консультативної поліклініки. 2021-03-30T00:00:00+00:00 Авторське право (c) 2021 http://jcees.endocenter.kiev.ua/article/view/227920 Неалкогольна жирова хвороба печінки та цукровий діабет: двонаправлені відносини 2021-03-29T11:07:24+00:00 С. М. Ткач tkachsergio@yahoo.com Т. Л. Чеверда tkachsergio@yahoo.com Нині неалкогольна жирова хвороби печінки є найчастішою причиною хронічних дифузних захворювань печінки. За несприятливих умов її природний перебіг передбачає прогресування від простого стеатозу та неалкогольного стеатогепатиту до розвитку цирозу печінки та гепатоцелюлярної карциноми. Останніми роками з’явилося багато переконливих даних щодо того, що неалкогольна жирова хвороби печінки є мультисистемним захворюванням, яке, окрім печінки, уражує інші органи та системи, підвищує ризик кардіоваскулярної патології, цукрового діабету 2 типу, хронічної хвороби нирок та інших захворювань. Зокрема численні дослідження останніх років свідчать, що неалкогольна жирова хвороби печінки підвищувала ризик цукрового діабету 2 типу не менше ніж удвічі. Нині добре вивчено комплексні та двонаправлені зв’язки між неалкогольною жировою хворобою печінки і цукровим діабетом 2 типу. Неалкогольна жирова хвороби печінки, печінкова і системна інсулінорезистентність, кишковий дисбіоз і ліпотоксичність є основними чинниками, котрі визначають розвиток цукрового діабету 2 типу у схильних осіб. Після того як цукровий діабет 2 типу маніфестує клінічно, підвищується ймовірність пошкодження печінки, яке прогресує. Вважають, що неалкогольна жирова хвороби печінки, котра асоціюється з цукровим діабетом 2 типу, є ознакою тяжчого клінічного перебігу із серйозними клінічними наслідками у вигляді розвитку неалкогольного стеатогепатиту, цирозу печінки і гепатоцелюлярної карциноми. Таке поєднання потребує агресивнішої терапевтичної стратегії, скринінгу гепатоцелюлярної карциноми і тривалого спостереження. Формується хибне коло, що призводить до несприятливих клінічних наслідків, погіршує прогноз і потребує активної діагностичної та лікувальної стратегії. 2021-03-30T00:00:00+00:00 Авторське право (c) 2021 http://jcees.endocenter.kiev.ua/article/view/227938 Введення поняття якості життя у практичну медицину 2021-03-29T11:57:10+00:00 Д. М. Квітка dnkvitka@gmail.com В. О. Паламарчук paldoc@i.ua С. В. Земсков dnkvitka@gmail.com Р. М. Січінава dnkvitka@gmail.com Сучасний етап розвитку медицини потребує мультидисциплінарного підходу до вивчення впливу лікування на життя людини. Соціальні аспекти мають важливе значення, адже метою лікування є збереження та/або поліпшення якості життя. Тому дедалі частіше у світовій медичній літературі використовують термін «якість життя». Об’єктивізація цього показника і адаптація його у практичній медицині є пріоритетним завданням. Вперше поняття «якість життя» згадано у науковій літературі в 1958 р. У подальшому це поняття отримало розвиток у дослідженні, проведеному групою вчених Массачусетського технологічного інституту під керівництвом проф. Р. Бауера у 1966 р. Це дослідження поклало початок вивченню якості життя. У 1996 р. ВООЗ дало визначення якості життя — це сприйняття індивідуумами свого положення в житті в контексті культури та системи цінностей того середовища, в якому вони живуть, у нерозривному зв’язку з їх цілями, очікуваннями, стандартами і турботами. Метою вивчення якості життя у медичному аспекті була необхідність впровадження протоколів лікування та стандартизації медичної допомоги. Важливим критерієм оцінки якості лікування є порівняння зміни якості життя хворого до та після використання певного медичного протоколу. Основний метод вивчення змін якості життя хворого — використання спеціальних опитувальників. Найпоширенішими опитувальниками загального призначення для оцінки змін у якості життя є SF-36, WHOQoL-100, Sickness Impact Profile, Nottingham Health Profile, EuroQoL-5D, EORTC QLQ-C30. В Україні не існує власного опитувальника загального чи спеціалізованого призначення, але використовують переклади основних опитувальників, наприклад, SF-36 і EORTC QLQ-C30. Розробка власного опитувальника, який би повністю відповідав нормативам MAPI Research Institute, потребує проведення багатоцентрового мультидисциплінарного дослідження. Вивчення змін якості життя є невід’ємною частиною комплексного аналізу нових методів діагностики, лікування та профілактики захворювань. Аналіз змін якості життя при використанні різних підходів до лікування можливий за умов використання опитувальників загального та спеціального призначення і наявних клінічних даних. Застосування розширеної статистичної обробки анкетування дає змогу підвищити достовірність дослідження. Існує потреба в розробці власних спеціалізованих адаптованих нозологічних опитувальників для аналізу якості життя. Оцінка якості життя має стати одним із основ­них критеріїв ефективності надання медичної допомоги, а також самостійним показником стану пацієнтів при проведенні медико-соціальної експертизи, визначенні прогнозу, тактики лікування, розробці реабілітаційних програм. 2021-03-30T00:00:00+00:00 Авторське право (c) 2021 http://jcees.endocenter.kiev.ua/article/view/228074 Пристрасті по інсуліну та дещо про пріоритети 2021-03-30T08:27:48+00:00 C. Й. Рибаков dr.rybakov@comcast.net - 2021-03-30T00:00:00+00:00 Авторське право (c) 2021 http://jcees.endocenter.kiev.ua/article/view/227949 Клінічний випадок сімейної форми медулярного раку щитоподібної залози 2021-03-29T12:41:03+00:00 В. О. Паламарчук paldoc@i.ua В. В. Войтенко vvvoitenko@ukr.net Н. О. Шаповал nadyne_@ukr.net Т. В. Огризько taisiiaogryzko@gmail.com На частку медулярного раку щитоподібної залози (МРЩЗ) припадає 5—10% від усіх випадків раку щитоподібної залози. Більшість випадків (75 %) мають спорадичний характер, однак частка пацієнтів з МРЩЗ та синдромом сімейної схильності є найвищою серед хворих з будь-яким синдромом спадкового раку (близько 25 %), і цю можливість слід ураховувати при оцінці пацієнта з МРЩЗ. Наведено клінічне спостереження сімейного МРЩЗ. Висвітлено діагностичні критерії захворювання, розглянуто молекулярно-генетичні аспекти, визначення тактики лікування та подальшого спостереження. Випадок ілюструє здатність геномного профілювання виявити молекулярно-генетичні рушії захворювання та забезпечити належну діагностику і лікування сімейних форм МРЩЗ. При плануванні профілактичної тиреоїдектомії рекомендовано орієнтуватися на стратифікацію рівня мутацій гена RET і терміни проведення профілактичної тиреоїдектомії, запропоновані Американською тиреоїдною асоціацією. Впровадження в клінічну практику молекулярно-генетичного дослідження з метою діагностики МРЩЗ дає змогу об’єктивізувати генетичну лінію захворювання у біологічної родини. У пацієнтки виявлено патогенну гермінальну місенс-мутацію с. 2304 G>T (р.Е768D, CM020961) у гетерозиготному стані, яка належить до помірного ризику агресивності МРЩЗ. Молекулярно-генетичне дослідження також було проведене біологічній дитині пацієнтки — дівчинці віком 4 років. Виявлено патогенну мутацію в гені CHEK2 c.47OT>C(p.Ile 157 Thr) у гетерозиготному стані. Ця мутація підвищує ризик розвитку раку молочної залози в 2—3 рази, за наявності сімейного онкологічного анамнезу — в 4—5 разів. Окрім того, наявність цієї мутації підвищує ризик розвитку інших типів раку: раку шлунка, кішківника, простати, щитоподібної залози тощо. Своєчасно встановлений діагноз МРЩЗ дає змогу призначити адекватне лікування на етапі доклінічних виявів захворювання, що може значно поліпшити якість і тривалість життя. 2021-03-30T00:00:00+00:00 Авторське право (c) 2021