http://jcees.endocenter.kiev.ua/issue/feed Clinical Endocrinology and Endocrine Surgery 2021-09-28T11:14:11+03:00 Ірина Совенко (Iryna Sovenko) vitapol3@gmail.com Open Journal Systems <table style="width: 547px;"> <tbody> <tr> <td valign="top" width="126px"><img src="http://jcees.endocenter.kiev.ua/public/journals/365/tovkay.jpg" width="116" height="155" /></td> <td valign="bottom"><strong> Головний редактор</strong> <br />Товкай Олександр Андрійович<br />директор Українського науково-практичного центру ендокринної хірургії, трансплантації ендокринних органів і тканин МОЗ України,<br />доктор медичних наук, професор,<br />Заслужений лікар України,<br />лікар-хірург вищої категорії, лікар-онколог</td> </tr> </tbody> </table> <p>Шановні читачі! <br />«Clinical Endocrinology and Endocrine Surgery. Клінічна ендокринологія та ендокринна хірургія» – це провідний український спеціалізований науково-практичний журнал, що виходить у світ із 2002 року під егідою Українського науково-практичного центру ендокринної хірургії, трансплантації ендокринних органів і тканин МОЗ України. Журнал належить до Переліку наукових фахових видань України, в яких можуть публікуватися результати дисертаційних робіт на здобуття наукових ступенів та індексується у низці міжнародних наукометричних баз. <br />У виданні публікуються оригінальні статті, огляди, лекції, зарубіжні та національні стандарти (консенсуси, клінічні настанови) із діагностики та лікування ендокринних захворювань, випадки з практики, актуальна інформація з міжнародних і вітчизняних наукових форумів. <br />Статті, надіслані до редакції журналу підлягають рецензуванню. <br />Запрошуємо до науково-інформаційної співпраці усіх фахівців зі сфери ендокринології та ендокринної хірургії, що сприятиме піднесенню загального фахового рівня і впровадженню у практику найновіших здобутків медичної науки.</p> <div class="aligncenter" style="width: 100%; height: 0; border-top: 1px solid #dddddd; font-size: 0;">-</div> <p><strong><span style="font-weight: normal;"><strong>Статус видання:</strong> рецензований науковий спеціалізований медичний журнал. <br /><strong>Індекс УДК:</strong> 616.43/.45:616.379-008.64:617.5-08.<br /><strong>Рік заснування:</strong> 2002. <br /><strong>Державна реєстрація: </strong></span></strong><strong><span style="font-weight: normal;">свідоцтво КВ № 24251-14091ПР від 02.12.2019 р.<br /><strong>e-ISSN</strong> 2519-2582.<br /><strong>Print ISSN</strong> 1818-1384.<br /><strong>DOI:</strong> 10.24026/1818-1384.<br /></span></strong><strong><span style="font-weight: normal;"><strong>Рекомендація журналу як фахового медичного наукового видання:</strong> Наказ МОН України від 17.03.2020 № 409 (журнал внесено до Переліку наукових фахових видань України, в яких можуть публікуватися результати дисертаційних робіт на здобуття наукових ступенів доктора наук, кандидата наук та ступеня доктора філософії. Категорія "Б").<br /><strong>Журнал індексується в міжнародних наукометричних базах та каталогах: </strong>CrossRef, Vernadsky National Library of Ukraine, WorldCat®, Google Scholar, Наукова періодика України, Open AIRE, BASE, Universal Impact Factor, General Impact Factor, ICMJE, ResearchBib - Academic Resource Index, Citefactor, JOURNAL FACTOR, Directory of Open Access Scholarly Resources, Directory of Research Journals Indexing, The Journals Impact Factor (JIF), Open Academic Journals Index (OAJI), Scientific Indexing Services (SIS).<br /><strong>Мова видання:</strong> українська, англійська. <br /><strong>Періодичність виходу:</strong> 4 рази на рік.<br /></span></strong><strong>Розповсюдження: </strong>безкоштовна адресна розсилка лікарям-ендокринологам, ендокринним хірургам (direct mail), науково-дослідним установам, вищим медичним навчальним закладам III-IV рівнів акредитації та закладам післядипломної освіти (профільні кафедри).<strong><br />Засновник: </strong>Український науково-практичний центр ендокринної хірургії, трансплантації ендокринних органів і тканин МОЗ України.</p> <div class="aligncenter" style="width: 100%; height: 0; border-top: 1px solid #dddddd; font-size: 0;">-</div> http://jcees.endocenter.kiev.ua/article/view/240648 Клініко-морфологічні чинники, які підвищують ризик локорегіонарного метастазування папілярного раку щитоподібної залози 2021-09-24T07:41:16+03:00 П. О. Ліщинський endosurg88@ukr.net В. О. Паламарчук paldoc@i.ua С. В. Земсков endosurg88@ukr.net О. А. Товкай director.tovkai@gmail.com <p>Чутливість ультразвукового дослідження щодо виявлення метастазів папілярного раку щитоподібної залози (ПРЩЗ) у лімфатичні вузли центрального колектора шиї на доопераційному етапі є низькою — 49 %, тому оцінка чинників, які призводять до пролонгації процесу, має важливе значення для розробки післяопераційної лікувальної тактики.<br>Мета роботи — оцінити чинники, які підвищують ризик локорегіонарного метастазування (ЛРМ) ПРЩЗ та обґрунтувати доцільність систематичної профілактичної центральної дисекції шиї.<br>Матеріали та методи. Проведено ретропроспективне моноцентрове дослідження ризику пролонгації ПРЩЗ у вигляді ЛРМ. Опрацьовано дані 514 пацієнтів, прооперованих з приводу ПРЩЗ. До основної групи відібрано 240 хворих, у яких виявлено ЛРМ за результатами патогістологічного дослідження (ПГД), до контрольної групи — 274 пацієнтів без ознак ЛРМ. Аналізували такі ознаки: багатофокусність ураження щитоподібної залози, вік пацієнтів, стать, наявність тиреоїдиту, розмір домінантної пухлини, інвазія в жирову клітковину. Для обґрунтування доцільності систематичної профілактичної цент­ральної дисекції шиї проведено ретроспективну обробку даних 514 пацієнтів, прооперованих у період з 2018 до 2020 р. з приводу ПРЩЗ, у яких на доопераційному етапі не було цитологічно підтверджено наявність метастазування (cN0).<br>Результати. В основній групі середній вік хворих був нижчим за такий пацієнтів контрольної групи (p &lt; 0,001). Медіана розміру первинної пухлини у пацієнтів основної групи статистично значущо перевищувала показник контрольної групи (p &lt; 0,001). Частка чоловіків в основній групі була значущо більшою, ніж у контрольній групі, а жінок — навпаки (p &lt; 0,05). Інвазія пухлини у жирову клітковину в основній групі траплялася майже вдвічі частіше (p &lt; 0,01). Частка пацієнтів з багатофокусним ураженням в обох групах була практично однаковою і статистично значущо не відрізнялася (р &gt; 0,05). Частота виявлення іпсилатеральної та контралатеральної локалізації пухлин у групах статистично значущо не відрізнялася (p &gt; 0,05). Частота виявлення тиреоїдиту у контрольній групі була більшою, ніж в основній (p &lt; 0,05). Частота виявлення метастазів з cN0 на доопераційному етапі за результатами ПГД становила 25,8 %. <br>Висновки. Надійність доопераційних візуалізаційних методів діагностики не дає змоги ігнорувати вірогідність наявності локорегіонарного метастазування папілярного раку щитоподібної залози та не виконувати системну профілактичну центральну ди­­секцію шиї, лімфаденектомію. За нашими даними, у 25,8 % випадках метастази верифікували за результатами ПГД завдяки систематичній центральній лімфодисекції шиї. Такі чинники, як чоловіча стать (p &lt; 0,05), вік хворих (p &lt; 0,001), розмір первинної пухлини (p &lt; 0,001) та інвазія у жирову клітковину (p &lt; 0,01), можуть бути предикторами підвищеного ризику ЛРМ ПРЩЗ. Наявність інвазії у жирову клітковину (діагностична ефективність — 64,8 %), розмір пухлини &gt; 1,3 см (66,7 %) та вік &lt; 47 років (60,0 %) підвищують ризик ЛРМ ПРЩЗ. Наявність тиреоїдиту (частота виявлення тиреоїдиту в контрольній групі перевищувала таку в основній групі (р &lt; 0,05)), контралатеральне ураження щитоподібної залози (р &gt; 0,05), багатофокусність ураження (p &gt; 0,05) не є надійними прогностичними чинниками підвищеного ризику ЛРМ.</p> 2021-10-11T00:00:00+03:00 Авторське право (c) 2021 http://jcees.endocenter.kiev.ua/article/view/240654 Показання до гемітиреоїдектомії з приводу вузлового зоба на тлі автоімунного тиреоїдиту і прогнозування віддалених результатів 2021-09-24T07:58:42+03:00 О. В. Шідловський shydlovskyow@tdmu.edu.ua В. О. Шідловський sofija.viktorolex@gmail.com М. І. Шеремет mihayl71@gmail.com О. В. Лазарук lazarukov@bsmu.edu.ua О. Г. Нецюк nechykog@tdmu.edu.ua В. М. Привроцький vitaliy_pryvrotskyy@ukr.net <p>Мета роботи — вивчити можливості визначення показань до вибору обсягу операції у хворих на однобічний вузловий зоб на тлі автоімунного тиреоїдиту з компресійним синдромом і прогнозу віддалених результатів хірургічного лікування.<br>Матеріали та методи. Проаналізовано віддалені результати гемітиреоїдектомії у 101 жінки віком від 23 до 72 років, хворої на однобічний вузловий зоб на тлі автоімунного тиреоїдиту з компресійним синд­­­ромом. Установлено, за яких показників до операції об’єму частки залози, варіанта ехоструктури, рівня у крові тиреотропного гормона, вільних тироксину та трийодтироніну, антитіл до тиреоїдної пероксидази, показників апоптозу і проліферації мали місце задовільні та незадовільні результати лікування. <br>Результати. За результатами обстеження через 3 роки після гемітиреоїдектомії у 75 пацієнтів не виявлено порушень функціонального стану щитоподібної залози, за даними ультразвукового дослід­ження в паренхімі залишеної частки залози наявні до операції ознаки автоімунного тиреоїдиту не прогресували або прогресували без розвитку гіпотирео­зу і зміни варіанта ехографічної картини (задовільний результат), у 26 осіб установлено збільшення об’єму залишеної частки щитоподібної залози та прогресування автоімунного процесу з розвитком гіпотиреозу (незадовільний результат). На задовільний результат гемітиреоїдектомії у лікуванні хворих на вузловий зоб на тлі автоімунного тиреоїдиту із компресійним синдромом можна розраховувати у випадках, коли об’єм частки не перевищує 10 см3, її ехоструктура відповідає гіпоехогенному і гетерогенному та псевдомікровузловому варіантам, рівень тиреотропного гормона не перевищує 2,85 мМО/л, вміст вільних тироксину і трийодтироніну — відповідно не нижче ніж 16,7 та 5,3 пмоль/л, антитіл до тиреоїдної пероксидази — не перевищує 150 МО/мл.<br>Висновки. Одним із можливих варіантів хірургічного лікування хворих на вузловий зоб на тлі авто­імунного тиреоїдиту з компресійним синдромом може бути гемітиреоїдектомія за збереженої гормональної функції залози і структурних змін паренхіми в частці, яка залишається, на рівні гіпоехогенного і гетерогенного чи псевдомікровузлового варіанта. Гемітиреоїдектомія протипоказана у разі псевдовеликовузлового і тяжчих варіантів ехоструктури паренхіми щитоподібної залози.</p> 2021-10-11T00:00:00+03:00 Авторське право (c) 2021 http://jcees.endocenter.kiev.ua/article/view/240659 Взаємозв’язок якості сну у хворих на хронічну хворобу нирок V стадії, які лікуються гемодіалізом, з мелатонінтворною функцією епіфіза 2021-09-24T08:27:03+03:00 В. Є. Кондратюк kondratiuk_v@ukr.net А.С. Петрова anna2311doc@ukr.net <p>Мета роботи — оцінити якість сну за опитувальником PSQI у хворих на хронічну хворобу нирок (ХХН) V стадії, які лікуються гемодіалізом (ГД), та вивчити зв’язок між якістю сну та мелатонінтворною функцією епіфіза (МТФЕ).<br>Матеріали та методи. Обстежено 130 осіб (50 % чоловіки) з ХХН V стадії віком 58,5 [43; 66] років, які лікуються ГД. Проведено визначення денного та нічного рівня мелатоніну в слині, за яким хворих розподілили на дві групи: І — 110 хворих з порушеною МТФЕ, група ІІ — 20 пацієнтів з нормальною МТФЕ. Оцінку якості сну виконано за допомогою опитувальника Pittsburgh Sleep Quality Index (PSQI). Усім хворим проведено лабораторно-інструментальні дослідження (загальний та біохімічний аналіз крові, вимірювання офісного артеріального тиску, голтерівське моніторування артеріального тиску). <br>Результати. Аналіз структури інсомнії у хворих на ХХН V стадії, які лікуються ГД, за даними опитувальника PSQI виявив проблеми засинання у 96,2 % обстежених, відчуття жару — у 56,8 %, часті прокидання — у 52,9 %, денну дисфункцію — у 40,8 %, проблеми з диханням — у 40,5 %, проблеми зі сном через кашель або хропіння — у 37,8 %, наявність поганих снів — у 18,9 %, використання снодійних препаратів — у 8 %. Загальний бал за PSQI у хворих із порушеною МТФЕ на 71,4 % (р &lt; 0,001) перевищував показник у групі зі збереженою функцією епіфіза, що є свідченням впливу МТФЕ на якість сну. Оцінка за компонентами «затримка сну» та «тривалість сну» у хворих з дисфункцією епіфіза була на 66,7 % вищою (р &lt; 0,001). Порівняльний аналіз кількості хвилин, потрібних для засинання, виявив більшу затримку сну у хворих з порушеною МТФЕ. Серед них було найбільше пацієнтів (71,8 %, р &lt; 0,05), яким потрібно було &gt; 60 хв для засинання, тоді як у групі зі збереженою МТФЕ таких пацієнтів не було. Кількість хворих, у яких період засинання становив 31—60 хв, у групі з дисфункцією епіфіза було на 30 % (р &lt; 0,05) менше, а пацієнтів, що витрачали на засинання 16—30 хв, — на 92,5 % (р &lt; 0,05), хворих, які засинають менше ніж за 15 хв, — на 62 % (р &lt; 0,05). Установлено зменшення тривалості сну в усіх хворих, які лікуються ГД, але найбільше погіршення якості сну виявлено в групі хворих з дисфункцією епіфіза, зокрема кількість пацієнтів, які спали &lt; 5 год, була на 90,8 % (р &lt; 0,05) більше, ніж у групі зі збереженою МТФЕ, тих, хто спав 5—6 год, — на 81,7 % (р &lt; 0,05), осіб з тривалістю сну 6—7 год — менше на 76,4 % (р &lt; 0,05), тих, хто спав &gt; 7 год — на 84,0 % (р &lt; 0,05).<br>Висновки. Для хворих на ХХН V стадії, які лікуються ГД, характерне поєднання порушення МТФЕ (84,6 %) і погіршення якості сну (86,2 %), зокрема проблеми із засинанням, відчуття жару, часті прокидання та денна дисфункція. Низька якість сну детермінується низьким рівнем мелатоніну в слині, наявністю гіпоальбумінемії і артеріальної гіпертензії, тривалістю артеріальної гіпертензії та лікування ГД.</p> 2021-10-11T00:00:00+03:00 Авторське право (c) 2021 http://jcees.endocenter.kiev.ua/article/view/240662 Стегново-підколінне автовенозне шунтування у пацієнтів із критичною ішемією артерій нижніх кінцівок та ішемічною хворобою серця, асоційованими із цукровим діабетом 2021-09-24T08:36:24+03:00 П. І. Нікульніков ratushniuk@gmail.com А. В. Ратушнюк ratushniuk@gmail.com О. В. Ліксунов aliksunov@gmail.com В. В. Белейович v.beleevich@gmail.com О. Л. Бабій o.l.arzt@gmail.com С. М. Чайковська chaikovska.sofia@gmail.com <p>Мета роботи — покращити результати лікування у пацієнтів із атеросклеротичними ураженнями артерій стегново-підколінного сегменту, яким виконано стегново-підколінне аутовенозне шунтування. <br>Матеріали та методи. За період з 2018 до 2021 року було прооперовано 34 пацієнти з явищами критичної ішемії нижніх кінцівок, яким було виконано аутовенозне шунтування реверсованою великою підшкірною веною з обробкою внутрішньої поверхні вени розчином цитостатику (паклітаксел). Також було проаналізовано лікування у 2 конт­рольних групах: аутовенозне шунтування реверсованою веною (30 пацієнтів) — та з аутовенозним шунтуванням за методикою in-situ (33 хворих). Термін спостереження складав 24 місяці. Критеріями оцінки були випадки тромбозів шунтів, стенозів шунтів, летальність, серйозні ішемічні події — гостра ішемія нижньої кінцівки, інфаркти міокарду, ішемічні інсульти, випадки високих ампутацій нижніх кінцівок. <br>Результати та обговорення. В післяопераційному періоді летальних наслідків не відзначено. У 96 (98 %) пацієнтів післяопераційний період перебігав без ускладнень В основній групі частота тромбозів шунтів склала 5 (14,7 %), гемодинамічно значимий рестеноз діагностовано у 6 пацієнтів (17,6 %), гострий інфаркт міокарда у 1 хворого (2,9 %). В групі порівняння — 11 випадків тромбозу аутовенозного шунта.<br>Висновки. Наш клінічний досвід свідчить про добрі безпосередні та середньострокові результати. Обрана хірургічна тактика та місцеве застосування цитостатиків дозволяє досягти довготривалої прохідності венозного шунта, що має особливе значення при метаболічних розладах внаслідок цукрового діабету.</p> 2021-10-11T00:00:00+03:00 Авторське право (c) 2021 http://jcees.endocenter.kiev.ua/article/view/240671 Роль магнію в корекції післяопераційної гіпокальціємії 2021-09-24T09:02:54+03:00 Д. М. Квітка vitapol3@gmail.com В. О. Паламарчук vitapol3@gmail.com С. В. Земсков vitapol3@gmail.com В. А. Смоляр vitapol3@gmail.com <p>Специфічним ускладненням у тиреоїдній хірургії залишається післяопераційний гіпопаратиреоз. Частота виникнення ятрогенного гіпопаратиреозу становить від 3,0 до 31,5 %. Зниження рівня паратгормона (ПГ) призводить до запуску каскаду елект­ролітних змін. Стандартні методи контролю та корекції гіпопаратиреозу не дають гарантії запобігання гіпокальціємії. Відома роль кальцію та магнію у проведенні нервових імпульсів по м’язових волокнах. Вивчення ролі магнію дасть змогу коригувати вияви післяопераційного гіпопаратиреозу. <br>Мета роботи — вивчити залежність між після­операційним гіпопаратиреозом, змінами у кальцій-магнієвому обміні та їхніми клінічними виявами; проаналізувати вплив гіпомагніємії на клінічні вияви гіпокальціємії; вивчити можливість корекції кальцій-магнієвого обміну у післяопераційний період.<br>Матеріали та методи. У дослідженні взяли участь 145 пацієнтів, прооперованих з приводу захворювань щитоподібної залози. Хворих розподілили на дві групи. В основній групі (n = 73) хворі приймали препарати магнію у доопераційний період протягом 10—14 днів у дозі 1500—2000 мг/добу, у контрольній групі (n = 72) хворі препарати магнію не приймали. У доопераційний період і в першу добу після операції вимірювали рівень ПГ, іонізованого кальцію та магнію. Показники ПГ у першу добу післяопераційного періоду були ранжовані: 1) ≤ 1 пг/мл, 2) 1,1—5,0 пг/мл, 3) 5,1—10,0 пг/мл, 4) &gt; 10 пг/мл (≤ 15,0). У заданих діапазонах вивчали зміни кальцію та магнію в сироватці крові, а також клінічні вияви гіпопаратиреозу, які оцінювали за такою шкалою: невиразні, слабко виразні, виразні, різко виразні.<br>Результати. Виявлено наявність кореляційних зв’язків між рівнями після операції магнію, іонізованого кальцію та ПГ. В основній групі кількість виразних та різко виразних виявів гіпокальціємії спостерігали при вмісті ПГ ≤ 1,0 пг/мл, тоді як у контрольній групі найбільшу кількість виразних та різко виразних клінічних виявів зафіксовано при ПГ ≤ 1,0 та 1,1—5,0 пг/мл. В основній групі порівняно з конт­рольною загальна кількість клінічних виявів гіпокальціємії була меншою.<br>Висновки. Виявлено прямо пропорційні зв’язки між змінами рівня ПГ, іонізованого кальцію та магнію. Доведено, що некоригована гіпомагніємія у ранній післяопераційний період може бути пре­­диктором клінічних виявів гіпопаратиреозу. Корекція рівня сироваткового магнію у більшості хворих зменшує клінічні вияви гіпокальціємії.</p> 2021-10-11T00:00:00+03:00 Авторське право (c) 2021 http://jcees.endocenter.kiev.ua/article/view/240684 Порівняння методів автоматизованого електрозварювання та монополярної коагуляції у хірургічному лікуванні геморою у хворих на цукровий діабет 2021-09-24T09:36:26+03:00 О. В. Іванько vitapol3@gmail.com С. В. Скиба vitapol3@gmail.com Аль-Ламі Саад Хумуд Хассан vitapol3@gmail.com А. В. Гоман angoman10281@gmail.com В. В. Лисиця vitapol3@gmail.com <p>Гемороїдальні вузли — це підслизові вузлові утворення в анальному каналі, що містять венули, артеріоли та гладеньком’язові волокна. Гемороїдальну хворобу реєструють приблизно у 5 % загальної популяції, особливо після 40 років. Лікування показане лише у симптоматичних випадках. До симптомів належать біль, свербіж, кровотеча, тромбоз і гемороїдальний пролапс.<br>Мета роботи — порівняти клінічні результати гемороїдектомії з використанням біполярного коагулятора LigaSure і традиційної методики Міллігана—Моргана у пацієнтів з цукровим діабетом.<br>Матеріали та методи. У дослідження було залучено 65 пацієнтів обох статей віком від 18 до 78 років з гемороєм III і IV ступеня, яким виконано гемороїд­­ектомію: 33 з використанням LigaSure (основна група), 32 із застосуванням традиційної методики Міллігана—Моргана (контрольна група). Ретроспективно проаналізовано дані про пацієнтів: стать, вік, до- і післяопераційний рівень гемоглобіну та гематокриту, тривалість операції, наявність тромбозу, кількість вилучених і залишкових вузлів, тривалість госпіталізації, ускладнення в ранній та пізній післяопераційний період, потреба в наркотичних анальгетиках, термін спостереження і час повернення до звичайної повсякденної активності.<br>Результати. Тривалість операції становила 16 (6—45) хв в основній групі та 21 (7—43) хв — в контрольній. Наркотичні анальгетики в післяопераційний період застосовано у 17 (53,1 %) пацієнтів контрольної групи і в жодного — в основній. Час, необхідний для відновлення нормальної повсякденної активності, становив 6 (2—15) днів в основ­­ній групі та 8 (2—30) — у контрольній.<br>Висновки. Показано, що при використанні Liga­­Sure отримані кращі результати при гемороїд­­ектомії у пацієнтів з цукровим діабетом, зокрема за тривалістю операції, періоду госпіталізації, потребою в післяопераційному знеболюванні, ризиком післяопераційної кровотечі та часом, необхідним для повернення до нормальної повсякденної активності.</p> 2021-10-11T00:00:00+03:00 Авторське право (c) 2021 http://jcees.endocenter.kiev.ua/article/view/240688 Рецепторні аспекти зниження лубрикації у жінок репродуктивного віку з гіпоандрогенізмом 2021-09-24T09:53:38+03:00 Л. М. Семенюк semeniukliudmyla1@gmail.com Т. Ю. Юзвенко vitapol3@gmail.com Л. В. Дем’яненко vitapol3@gmail.com Л. С. Чернуха vitapol3@gmail.com А. О. Белебеєва vitapol3@gmail.com <p>Мета роботи — дослідити рецептивність вагінального епітелію у жінок із жіночою сексуальною дисфункцією (ЖСД) та гіпоандрогенізмом.<br>Матеріали та методи. Проведено імуногістохімічне дослідження щільності андрогенних (АР) та естрогенових рецепторів (ЕР) у дистальному відділі вагінального тракту жінок репродуктивного віку із гіпоандрогенним забезпеченням їхнього гормонального тла. Для імуногістологічного дослід­ження використовували біоптат нижньої третини слизової вагіни, взятий за допомогою дермопанча діаметром 3 мм у 20 жінок із ЖСД та гіпоандрогенізмом. Контрольну групу утворено із 20 жінок репродуктивного віку без виявів ЖСД та порушень гормонального тла. Обстеження виконане на етапі прегравідарної підготовки. Місце проведення: Український науково-практичний центр ендокринної хірургії, трансплантації ендокринних органів і тканин МОЗ України.<br>Результати. Імунореактивність ЕРα в епітелії в основній та контрольній групі становила 47,2 ± 22,2 і 86,1 ± 8,0 (p &lt; 0,001), у стромі — відповідно 13,9 ± 16,8 та 86,1 ± 8,3 (p &lt; 0,001), тобто імунореактивність в епітелії була статистично значущо вище, ніж у стромі (р &lt; 0,01). Розташування ЕРα у вагінальному епітелії обох груп: клітини базально-проміжного шару вздовж базальної мембрани та проміжний шар. Клітин, які експресують ЕРα, в поверхневому шарі не виявлено. У стромальних клітинах ЕРα містилися у фібробластах та гладеньком’язових клітинах. ЕРβ виявлено у клітинах базально-парабазального шару, проміжного шару, зрідка — поверхневого шару епітелію вагіни, а також у фібробластах, ендотелії судин, де відзначено як ядерне, так і цитоплазматичне забарвлення. За результатами імуногістохімічного дослідження АР у вагіні частка АР-позитивних клітин у здорових жінок була мізерною (3,8 ± 2,2), що суттєво менше, ніж у пацієнток з андрогенним дефіцитом (18,8 ± 8,3), та порівняно з іншими рецепторами. Локалізувалися АР переважно в базальному шарі вздовж базальної мембрани. У стромі траплялися поодинокі АР-позитивні фібробласти. <br>Висновки. Рецептори естрогену α беруть участь у регуляції процесів проліферації та диференціювання вагінального епітелію під впливом естрогенів, про що свідчить збільшена у 1,8 разу щільність забарвлених рецепторів естрогену α у здорових жінок. Відсутність кореляційних зв’язків між рецепторами естрогену α та β (r = 0,24; р &lt; 0,05) може свідчити про здатність змінюватися в одній і тій самій тканині залежно від сили впливу естрогенів на організм жінки. Топічна локалізація андрогенних рецепторів у базальному шарі свідчить на користь безпечності застосування місцевих форм андрогенів для подолання зниження лубрикації.</p> 2021-10-11T00:00:00+03:00 Авторське право (c) 2021 http://jcees.endocenter.kiev.ua/article/view/240933 Американська діабетична асоціація. Стандарти медичної допомоги при діабеті-2021 Глава 2. Класифікація та діагностика цукрового діабету (Перекладено з дозволу American Diabetes Association) 2021-09-28T11:14:11+03:00 - - vitapol3@gmail.com <p>-</p> 2021-10-11T00:00:00+03:00 Авторське право (c) 2021 http://jcees.endocenter.kiev.ua/article/view/240926 Застосування метформіну в лікуванні гастроінтестинального раку 2021-09-28T10:27:53+03:00 С. М. Ткач tkachsergio@yahoo.com <p>Цукровий діабет 2 типу та злоякісні пухлини мають кілька спільних чинників ризику, зокрема ожиріння, метаболічний синдром, гіперінсулінемію та хронічне запалення. Останнім часом ці чинники розглядають як можливі механізми, що спричиняють підвищення ризику розвитку злоякісних пухлин, зокрема раку шлунково-кишкового тракту. Епідеміологічні дослідження та метааналізи свідчать про те, що серед пацієнтів з цукровим діабетом 2 типу більший рівень захворюваності та смертності від злоякісних утворень. Метформін — добре відомий пероральний гіпоглікемічний препарат, який належить до класу бігуанідів і використовується для лікування цукрового діабету 2 типу протягом майже сторіччя. Встановлено, що у пацієнтів із цукровим діабетом 2 типу при тривалому застосуванні метформіну знижується частота пухлин і рівень смертності від різних видів раку. Недавні дослідження виявили, що метформін може мати пряму плейотропну протиракову активність щодо багатьох пухлинних клітин та їхнього мікросередовища. Його потенційні механізми можуть бути як інсулінозалежними, так і інсулінонезалежними. Метформін сприяє протипухлинному імунозалежному метаболічному контролю за Т-лімфоцитами та раковими клітинами, здатний модулювати кишкову мікробіоту і має системний вплив на метаболізм організму. Наведено дані, які розкривають можливі механізми протиракової дії метформіну та обґрунтовують його застосування як препарату, який може бути корисним для лікування раку шлунково-кишкового тракту. Хоча більшість клінічних досліджень є ретроспективними, часто обмеженими за часом та упередженістю щодо вибору хворих, останні дані доклінічних досліджень протипухлинних ефектів метформіну свідчать про необхідність подальшого вивчення його впливу на канцерогенез і прогресування раку шлунково-кишкового тракту. У майбутніх дослідженнях слід урахувати діабетичний статус, прогностичні біомаркери, стадію захворювання та режими лікування. З огляду на те, що метформін є безпечним та широко доступним препаратом з низькою вартістю, доцільність подальшого вивчення його антиканцерогенних ефектів не викликає жодних сумнівів.</p> 2021-10-11T00:00:00+03:00 Авторське право (c) 2021 http://jcees.endocenter.kiev.ua/article/view/240927 Про історію і деякі характеристики нейроендокринних пухлин шлунково-кишкового тракту. Нейроендокринні пухлини пішлункової залози. Частина 2 2021-09-28T10:38:34+03:00 С. Й. Рибаков dr.rybakov@comcast.net <p>Огляд літератури присвячений аналізу численних досліджень, які стали підґрунтям для створення уявлень про дифузну ендокринну систему, тобто про існування, крім основних ендокринних залоз, клітинних скупчень і окремих клітин, які продукують різні гормони та біологічно активні речовини. Встановлено, що, зокрема в органах шлунково-кишкового тракту, починаючи від стравоходу і до термінальних відділів товстого кишечника, є кілька типів ендокринних клітин, які виконують зазначені функції. Найбільша їхня кількість міститься в підшлунковій залозі, антральному відділі шлунка, дванадцятипалій кишці, початковій частині тонкого кишечника, печінці. Надлишкова секреторна діяльність цих клітин може спричинити розвиток патологічних клінічних синдромів, які характеризуються ефектом дії відповідних гормонів. Морфологічним субстратом таких синдромів можуть бути пухлини або дифузна гіперплазія відповідних клітин. Автор розглядає підшлункову залозу як складову частину дифузної ендокринної системи, оскільки специфічні ендокринні функції в ній виконують численні скупчення клітин (острівці Лангерганса) або окремі клітини. Детально розглянуто характеристики деяких з численних нейроендокринних пухлин шлунково-кишкового тракту в історичному і клінічному аспекті, зокрема синдром Золлінгера—Еллісона, складовими якого є пухлина, що продукує гастрин, і пептичні виразки, які постійно рецидивують унаслідок вторинної щодо гіпергастринемії гіперпродукції соляної кислоти в шлунку. Також наведено дані щодо віпоми, соматостатиноми та інших нейроендокринних пухлин, які походять із клітин підшлункової залози. Вони є рідкісними пухлинами і розгляд їх після інсуліноми можна пояснити саме антагоністичним характером дії гормонів, які виробляються цими новоутвореннями. </p> 2021-10-11T00:00:00+03:00 Авторське право (c) 2021