Clinical Endocrinology and Endocrine Surgery

Використання інноваційних технологій при викладанні навчальної дисципліни «Ендокринологія» під час воєнного стану в Україні

Л. А. Никитюк — пн, 30 вер 2024 00:00:00 +0300

Під час воєнного стану в Україні змінилися традиційні методи викладання у вищих медичних навчальних закладах. Тому актуальним є впровадження нових форм і засобів навчання, які дадуть змогу зберегти високу якість освітнього процесу та засвоїти всі необхідні компетентності при підготовці лікарів. Основним у роботі кафедр клінічного профілю є засвоєння студентами теоретичних знань та оволодіння практичними навичками з дисципліни.

Мета роботи — створити передумови успішної освіти при викладанні предмету «Ендокринологія», вдосконалити вивчення дисципліни та шляхи систематизації знань при підготовці фахівця в умовах воєнного стану в Україні.

Проведено пошук літературних джерел і аналіз сучасних даних, що відображують особливості формування медичної освіти. Дисципліну «Ендокринологія», що складає три змістовних модулі, вивчають студенти четвертого та шостого курсів медичного факультету за спеціальністю «лікувальна справа». На медичному факультеті Ужгородського національного університету студентів ознайомлюють із переліком практичних навичок, якими вони мають оволодіти під час навчання. Надання освітніх послуг здійснюється на базі ендокринологічного відділення обласної клінічної лікарні, де студенти мають можливість поліпшити й поглибити свої знання, а також практичні навички в умовах спеціалізованого клінічного стаціонару. Ефективне вивчення дисципліни «Ендокринологія» неможливе без належного знання таких фундаментальних дисциплін, як анатомія, біологія, гістологія, нормальна фізіологія, топографічна анатомія. Оволодіння практичними навичками є невід’ємною складовою підготовки лікаря. Тому одним із етапів практичного заняття при вивченні дисципліни «Ендокринологія» є робота з пацієнтом у палаті. Слід наголосити, що педагогічний та лікувальний досвід викладача має бути на належному рівні. Застосування сучасних форм і методів навчання та впровадження інноваційних технологій забезпечують високу пізнавальну активність студентів і сприяють підвищенню їхнього рівня знань та вмінь.

Висновки. Наявність усіх необхідних клінічних умов для ефективного оволодіння студентами практичних навичок, формування в них клінічного мислення із ендокринології є лише однією складовою повноцінного навчання майбутніх лікарів.

Онкоцитарні клітини в пунктаті вузла щитоподібної залози. Чи є привід запідозрити рак?

В. О. Паламарчук, Н. В. Смоловик, В. В. Куц, О. А. Товкай — пн, 30 вер 2024 00:00:00 +0300

Онкоцитарна метаплазія може траплятися при різних станах щитоподібної залози (ЩЗ). Окремі клітини, фолікули або групи фолікулів можуть виявляти ознаки онкоцитарної метаплазії в опроміненій ЩЗ, при вузловому зобі та хронічному лімфоцитарному тиреоїдиті, а також при тривалому автоімунному гіпертиреозі (хворобі Грейвса). Злоякісні вузли з онкоцитарних клітин ще рідкісніші. Згідно з даними світової літератури, поширеність онкоцитарної карциноми серед всіх раків ЩЗ становить від 3 до 5%. Серед вузлів, що мали онкоцитарні клітини в пунктаті, онкоцитарну карциному виявляли у 5,0—49,1% випадків. Загальна поширеність злоякісності серед таких вузлів (папілярний і фолікулярний рак, онкоцитарний варіант, та онкоцитарна карцинома) — 35,8%.

Мета роботи — установити зв’язок між наявністю онкоцитів у пунктаті вузлів ЩЗ та виявленням раку за даними патогістологічного дослідження. Дослідити можливість використання наявності онкоцитів в пунктаті як предиктора наявності раку.

Матеріли та методи. Проведено моноцентрове ретроспективне дослідження, в яке було залучено 487 пацієнтів, первинно прооперованих в період із січня 2019 р. до грудня 2023 р. із приводу вузлового та багатовузлового зоба (TBSRTC III, IV, V). Усім пацієнтам проведено оперативне втручання в обсязі тиреоїдектомії або гемітиреоїдектомії, доповненої дисекцією шиї та лімфаденектомією.

Результати. Серед 487 хворих із вузлами ЩЗ Bethesda III, IV, V зафіксовано 211 випадків злоякісності, зокрема в 36 хворих із наявністю онкоцитів у пунктаті вузлів та 175 хворих без онкоцитарних змін у пунктаті. У решти пацієнтів не діагностовано раку (у 60 пацієнтів із наявністю онкоцитів у пунктаті вузлів та 216 хворих без онкацитарних змін у пунктаті). Найкращі показники тесту (специфічність і загальна ефективність) зареєстровано у хворих із TBSRTC III, але чутливість при цьому нульова. У хворих із TBSRTC IV та V чутливість вкрай низька, тому загальна ефективність також низька попри на високу специфічність.

Висновки. У проведеному дослідженні не встановлено наявності значущого зв’язку між виявленням онкоцитів у пунктаті вузлів (TBSRTC III, IV, V) ЩЗ і діагностуванням раку ЩЗ, тому наявність онкоцитарних клітин у пунктаті вузлів ЩЗ не можна використовувати як предиктор наявності раку. Наявність онкоцитів у пунктаті вузлів (Bethesda III, IV, V) ЩЗ не є прогностично несприятливим чинником щодо подальшого встановлення злоякісності порівняно з відсутністю онкоцитів у пунктаті.

Клінічне значення рівня проадреномедуліну в пацієнтів із цукровим діабетом 2 типу та дисфункцією щитоподібної залози

А. М. Урбанович, А. П. Верещинська — пн, 30 вер 2024 00:00:00 +0300

Цукровий діабет і дисфункція щитоподібної залози (ЩЗ) є двома найпоширенішими ендокринними розладами, що спостерігаються серед дорослого населення та впливають один на одного. Виявлено, що поєднання цих патологій погіршує перебіг цукрового діабету 2 типу (ЦД2) та прогресування макросудинних і мікросудинних ускладнень. Важливим аспектом прогнозування ризику ускладнень у таких пацієнтів є визначення рівня вазодилататорних пептидів, які мають захисні властивості щодо судинної стінки. Одним із таких пептидів є проадреномедулін (pro‑ADM), який може бути маркером ендотеліальної дисфункції та потенційним предиктором судинних ускладнень у пацієнтів із поєднаною патологією ЩЗ і ЦД2.

Мета роботи — проаналізувати взаємозв’язок між рівнем проадреномедуліну та показниками функціонального стану щитоподібної залози в пацієнтів із цукровим діабетом 2 типу та дисфункцією щитоподібної залози.

Матеріали та методи. Обстежено 86 пацієнтів із ЦД2 та вперше виявленою дисфункцією ЩЗ (гіпотиреоз та гіпертиреоз), а також з нормальною функцією ЩЗ (еутиреоз). У всіх пацієнтів визначено рівень pro‑ADM у сироватці крові.

Результати. У групі пацієнтів із гіпотиреозом переважали жінки (70%), у групі хворих на гіпертиреоз — чоловіки (60%). Найвищий рівень pro‑ADM — у групі пацієнтів із гіпотиреозом ((44,77±4,13) пмоль/ л). Виявлено статистично значуще підвищення цього показника в групі з гіпотиреозом, порівняно з групою еутиреозу (р <0,001) та групою з гіпертиреозом (р <0,05). Рівень pro‑ADM в обох групах пацієнтів статистично значущо корелював із досліджуваними показниками. Зареєстровано прямо пропорційний зв’язок середньої сили з віком ((58,62±1,55) року, R=+0,363; p<0,05), зв’язок слабкої сили — з індексом маси тіла (ІМТ) ((31,08±0,66) кг/ м², R=+0,095; p>0,05) та HbA1c ((9,44±0,31)%, R=+0,206; p<0,05), обернено пропорційний слабкий зв’язок із тиреотропним гормоном (ТТГ) ((6,26±0,49) мкМО/ мл, R=–0,289; p<0,05), прямо пропорційний слабкий зв’язок із вільним трийодтироніном (вТ3) ((1,01±0,81) пг/мл, R=+0,054; p<0,01) та вільним тироксином (вТ4) ((5,33±0,49) пмоль/мл, R=+0,102; p<0,01). У пацієнтів з гіпертиреозом зафіксовано прямо пропорційний слабкий зв’язок рівня pro‑ADM із віком ((55,67±2,31) року, R=+0,196; p<0,01) та ІМТ ((33,14±1,27) кг/ м², R=+0,137; p>0,05), сильний зв’язок із HbA1c ((9,53±0,44)%, R=+0,606; p<0,05), слабкий зв’язок із ТТГ ((0,24±0,03) мкМО/ мл, R=+0,240; p<0,01), обернено пропорційний слабкий зв’язок із вТ3 ((4,59±0,63) пг/мл, R=–0,016; p<0,01) та вТ4 ((26,43±2,88) пмоль/мл, R=–0,181; p<0,01).

Висновки. У пацієнтів із ЦД2 виявлено значне підвищення рівня pro‑ADM у разі наявності гіпотиреозу. Цей показник тісно прямо пропорційно корелював із віком, ІМТ, HbA1c в обох групах хворих. Також зареєстровано прямо пропорційний зв’язок між pro‑ADM і ТТГ, обернено пропорційний — із вТ3 і вТ4 у групі з гіпотиреозом та між pro‑ADM та ТТГ, прямо пропорційний — із вТ3 і вТ4 у групі з гіпертиреозом.

Ключові слова: цукровий діабет 2 типу, гіпотиреоз, гіпертиреоз, проадреномедулін.

Психологічні і медичні проблеми, спричинені дистресом війни, у пацієнтів із цукровим діабетом 2 типу

М. І. Бобрик — пн, 30 вер 2024 00:00:00 +0300

Нині населення України зазнає впливу багатьох стресових чинників. Тривожні розлади та загальне зниження якості життя мали місце також до початку повномасштабної війни внаслідок пандемії коронавірусної хвороби 2019. Повномасштабна війна призвела до продовження та підсилення хронічного стресу, поглиблення депресії, тривожних очікувань у різних категорій населення України не лише через небезпеку для життя, зміну місця проживання, безсоння, перебування в сховищах, а й через невизначеність щодо майбутнього. Поширеність депресії, посттравматичних стресових розладів (ПТСР) та їхніх ускладнень в осіб, які перебувають у країні або залишили її як біженців, становить близько 30%. Часто перебіг ПТСР ускладнюється тривожним розладом, зловживанням алкоголем, депресією, психосоматичними порушеннями. Для зниження рівня ускладнень унаслідок ПТСР рекомендована рання діагностика, оптимально проведена на первинній ланці. Обстеженню підлягають усі категорії населення, які зазнали травматичної ситуації, військові та цивільні.

Для оцінки гормональних змін під час великого депресивного розладу досліджували лептин і грелін. Рівні цих гормонів пов’язані з енергетичним гомеостазом організму. Хронічний стрес знижує концентрацію лептину в сироватці крові. Також показано, що введення лептину тваринам може спричинити антидепресивний ефект, який супроводжується підвищеною експресією нейротрофічного фактора мозку в гіпокампі.

До частих супутніх станів у хворих на цукровий діабет 2 типу належать депресія та тривога. З огляду на взаємозв’язки між депресією та цукровим діабетом слід ефективно впливати на обидва стани.

Мета роботи — оцінити ступінь тяжкості депресії у пацієнтів із цукровим діабетом 2 типу в умовах хронічного стресу з урахуванням забезпеченості вітаміном D.

Матеріали та методи. Обстежено 133 пацієнтів із цукровим діабетом 2 типу віком від 19 до 75 років. Оцінку забезпеченості вітаміном D проводили за рівнем 25‑гідроксикальциферолу, який визначали методом хемілюмінісцентного імуноаналізу. Оцінку депресії здійснювали за допомогою опитувальника DASS 21, який містить 21 питання та дає змогу оцінити ступінь депресії, стресу й тривоги в пацієнта.

Результати. Виявлено статистично значущу обернено пропорційну залежність між рівнем вітаміну D і ступенем тяжкості депресії (r_S=–0,766; p<0,001).

Висновки. Під час війни в Україні спостерігається збільшення психо‑патологічних розладів у населення. Існує доказова база, що свідчить про негативний вплив депресії на перебіг цукрового діабету. З огляду на неухильне зростання кількості випадків цукрового діабету 2 типу та психологічних розладів в українській популяції, необхідно застосовувати засоби для корекції як вуглеводного обміну, так і психологічного стану пацієнтів. Наше дослідження продемонструвало наявність статистично значущої обернено пропорційної залежності рівня депресії від концентрації 25‑гідроксикальциферолу в пацієнтів із цукровим діабетом 2, які зазнають впливу хронічного стресу.

Настанови 2023 року Міжнародної робочої групи з діабетичної стопи, Європейського товариства судинно ї хірургії, Товариства судинної хірургії щодо захворювання периферичних артерій у пацієнтів із цукровим діабетом і виразкою стопи

пн, 30 вер 2024 00:00:00 +0300

Ускладнення стопи, пов’язані з цукровим діабетом, є основною причиною захворюваності та причиною більшості великих і малих ампутацій у всьому світі. Близько 50 % осіб із діабетом та виразкою стопи мають захворювання периферичних артерій (ЗПА), наявність ЗПА значно підвищує ризик несприятливих подій із боку нижніх кінцівок і серцево‑судинної системи.

Міжнародна робоча група з діабетичної стопи (IWGDF), починаючи з 1999 р., публікує науково обґрунтовані рекомендації щодо лікування та профілактики ускладнень стопи, пов’язаних із діабетом. Ця настанова є оновленням настанови IWGDF 2019 р. щодо діагностики, прогнозу та лікування захворювань периферичних артерій в осіб із цукровим діабетом і виразкою стопи. Для цієї оновленої настанови IWGDF, Європейське товариство судинної хірургії та Товариство судинної хірургії вирішили співпрацювати, щоб розробити узгоджений набір рекомендацій для клініцистів усіх країн.

Ця настанова ґрунтується на трьох нових систематичних оглядах. Використовуючи Систему класифікації, оцінки, розробки та експертизи рекомендацій (GRADE), були сформульовані клінічно релевантні питання, також систематично переглядалася нова література. Після оцінки достовірності доказів були сформульовані рекомендації, які були оцінені щодо співвідношення користі та шкоди, цінності для пацієнта, здійсненності, прийнятності, справедливості, наявності необхідних ресурсів і, якщо доступно, витрат. Завдяки цьому було розроблено п’ять рекомендацій щодо діагностики ЗПА в осіб із діабетом, виразкою стопи або гангреною, або без них. Також розроблено п’ять рекомендацій щодо прогнозу, пов’язаного з оцінкою ймовірності загоєння та результатів ампутації в особи із діабетом і виразкою або гангреною стопи. Розроблено п’ятнадцять рекомендацій щодо лікування ЗПА, що охоплюють визначення пріоритетності пацієнтів для реваскуляризації, вибір процедури та післяопераційний догляд. Крім того, комісія з написання рекомендацій визначила ключові питання для дослідження, щодо яких бракує поточних доказів.

На думку авторів, дотримання цих рекомендацій допоможе медичним працівникам надавати кращу допомогу та зменшити тягар ускладнень, пов’язаних із цукровим діабетом.

Зниження рівня дегідроепіандростерону як показник стрес-асоційованих розладів репродуктивного здоров’я. Огляд літератури

Л. М. Семенюк, Т. Ю. Юзвенко, Є. С. Козачук, О. С. Загородня — пн, 30 вер 2024 00:00:00 +0300

Проблема формування змін репродуктивного стероїдогенезу в жінок фертильного віку зумовлена як порушеннями циклічності оваріально‑менструального циклу, так і їхніми наслідками (непліддя, невиношування та недоношування вагітності, зниження лібідо, ознаки сексуальної дисфункції тощо). Війна в Україні підсилила демографічну кризу, що зумовлює стратегічну значущість репродукції для країни. В умовах воєнного стану підвищується рівень стресу в організмі людини, у відповідь на який відбувається зростання рівня кортизолу. Взаємозв’язок між стресом та збільшенням вмісту кортизолу та його вплив на репродуктивну функцію жінок вивчено достатньо. Триває дослідження взаємозв’язку між стресом, гіперкортизолемією, змінами рівня дегідроепіандростерону (ДГЕА) як попередника стероїдогенезу та репродуктивної функції жінок. Дегідроепіандростерон вважають попередником статевих гормонів (тестостерону, естрогену, прогестерону), але він також виробляється у великій кількості як модератор реакції на стрес. Дослідники з проблеми впливу ДГЕА на організм людини зазначають, що при рівні ДГЕА, що перевищує такий кортизолу, стресостійкість підвищується, а жінки мають менше негативних наслідків від чинників стресу, ніж особи з меншою величиною співвідношення ДГЕА/кортизол. Аналогічних висновків дійшли дослідники менструальної функції в підлітків. При аналізі джерел літератури щодо значення рівня ДГЕА для оваріального резерву виявлено багато повідомлень про дослідження, присвячені поліпшенню наслідків екстракорпорального запліднення в жінок із низьким фолікулярним резервом. Саме роботам науковців‑репродуктологів ми завдячуємо інформації про позитивну роль проандрогенних стероїдів у поліпшенні фертильності на тлі використання андрогенів у методиках стимуляції овуляції. З огляду на виявлені дані, ми вважаємо перспективним використання ДГЕА на прегравідарному етапі в жінок із гіпоандрогенізмом, стрес‑асоційованими розладами менструального циклу, функціонально підвищеним рівнем кортизолу.

Післяопераційний гіпопаратиреоз: актуальність, профілактика, лікування. Огляд

В. О. Шідловський, О. В. Шідловський, І. І. Морозович, В. М. Привроцький — пн, 30 вер 2024 00:00:00 +0300

Метою цієї статті є огляд основних аспектів післяопераційного гіпопаратиреозу, причин і механізмів його розвитку, профілактики, результатів та наслідків лікування. Післяопераційний гіпопаратиреоз є частим ускладненням операцій на щитоподібній залозі. Він знижує якість життя пацієнтів, у деяких випадках призводить до інвалідності та смертності. Проведено аналіз методів профілактики інтраопераційних травм прищитоподібних залоз, післяопераційного гіпопаратиреозу та наведено їхню оцінку різними авторами. Звернено увагу на те, що неконтрольована медикаментозна терапія післяопераційного гіпопаратиреозу має низку побічних ефектів, які спричинюють розвиток ускладнень у функціонуванні органів і систем організму (слуху, зору, серцево‑судинної, нервової та сечовидільної систем, опорно‑рухового апарату, шлунково‑кишкового тракту). Зниження якості життя зі значним негативним впливом на фізичне, психічне чи емоційне здоров’я зареєстроване в багатьох дослідженнях із використанням стандартизованих інструментів, валідованих для хронічних захворювань. Тому особливого значення й актуальності набуває профілактика та зменшення кількості випадків постійної форми післяопераційного гіпопаратиреозу. Науковий інтерес до проблеми післяопераційного гіпопаратиреозу зумовлений суперечливими результатами сучасних досліджень, особливо щодо запобігання розвитку функціональної недостатності прищитоподібних залоз. Серед ризиків післяопераційного гіпопаратиреозу виділяють чинники, пов’язані з пацієнтом (поліморбідність, дефіцит вітаміну D, жіноча стать, молодий вік), а також із захворюванням, що є показанням до проведення операції (зоб, злоякісна пухлина, що прогресує, гіпертиреоз, автоімунний тиреоїдит), та хірургічним втручанням (обсяг хірургічного втручання, повторні операції, досвід хірурга).

Гастроінтестінальні ефекти агоністів рецепторів інкретинових гормонів. Огляд

С. М. Ткач, О. Е. Третяк, В. Б. Доготар — пн, 30 вер 2024 00:00:00 +0300

Агоністи рецепторів інкретинів (АРІ), таких як глюкагоноподібний пептид-1 (GLP-1) і глюкозозалежний інсулінотропний пептид (GIP), широко застосовуються у комплексному лікуванні цукрового діабету 2 типу (ЦД2) та ожиріння в усьому світі. На сьогодні існує 7 АРІ, схвалених FDA та доступних для клінічного використання. Вплив цих препаратів на шлунково-кишковий тракт (ШКТ) і печінку є значним. Широке застосування цього класу препаратів показало, що окрім ефективності при лікуванні ЦД2, ожиріння та метаболічно-асоційованої стеатотичної хвороби печінки (МАСХП), їм притаманні небажані побічні ефекти, найчастіше — гастроінтестинальні, такі як нудота, блювання, діарея та запор. Ці небажані побічні ефекти найчастіше пов’язані із затримкою спорожнення шлунка, можуть нівелювати їх значні переваги при лікуванні ЦД2, зниженні ваги тіла та покращенні кардіометаболічного статусу, а також стати певним бар’єром для їх застосування у високих дозах. У багатьох дослідженнях ці побічні ефекти є дозозалежними, більшість з них спостерігаються під час ескалації дози і зазвичай поліпшуються при постійному використанні, хоча механізми такого поліпшення не з’ясовані. Занепокоєння викликають ризики застосування агоністів рецептора GLP-1 щодо періопераційного ведення хворих, оскільки збільшення залишкового вмісту шлунка в пацієнтів, які отримували АРІ, підвищує ризик аспірації. Тому при використанні АРІ короткої дії не рекомендується їх прийом у день проведення операції, а при застосуванні препаратів тривалої дії — припинити їх прийом за 7 днів до операції або навіть більше. Очікується, що незабаром буде схвалено багато інших АРІ, що поповнять арсенал терапевта.