Clinical Endocrinology and Endocrine Surgery

Науково‑практична конференція з міжнародною участю змішаного формату «Ендокринна патологія: мультидисциплінарний підхід»

-- -- — 2024-06-30

Метформін у лікуванні діабету: розширення можливостей. Огляд

І. У. Кемпбелл — 2024-06-30

В огляді на основі стратегії структурованого пошуку розглянуто вплив метформіну на прогресування недіабетичної гіперглікемії до клінічного цукрового діабету 2 типу. Основні дослідження, які продемонстрували значно нижчу захворюваність на діабет у групах ризику, рандомізованих на прийом метформіну (переважно з порушенням толерантності до глюкози), здебільшого опубліковані з 1999 до 2012 р. Метформін знижував 3‑річний ризик виникнення цукрового діабету на ‑31% у рандомізованій фазі Програми профілактики діабету (DPP), та на ‑58% для інтенсивного втручання у спосіб життя (ILI). Метформін був найефективнішим у молодих осіб із більшою масою тіла. Статистично значуще зниження ризику виникнення цукрового діабету для осіб, рандомізованих у ці групи, виявлено в епідеміологічному спостереженні за результатами дослідження DPP Outcomes Study (DPPOS) через 10 років (‑18 і ‑34%, відповідно), 15 років (‑18 і ‑27%), і 22 роки (‑18 і ‑25%). Довгострокову втрату маси тіла також зафіксовано в обох групах з кращим результатом на тлі прийому прийому метформіну. Аналіз підгруп DPP/DPPOS дав змогу виявити дію метформіну, зокрема його більший ефект у жінок із попереднім гестаційним діабетом в анамнезі та зниження рівня кальцію в коронарних артеріях у чоловіків, що може свідчити про кардіопротекторний ефект. Поліпшення віддалених клінічних результатів застосування метформіну в осіб із недіабетичною гіперглікемією («переддіабет») ще не продемонстровано, але серцево‑судинні та мікросудинні переваги відзначено у тих осіб, в яких у дослідженні DPPOS не розвинувся діабет. Численні економічні аналізи в галузі охорони здоров’я показують, що метформін є економічно ефективним для профілактики цукрового діабету. Довгострокова профілактика цукрового діабету за допомогою метформіну можлива та підтримується міжнародними настановами для окремих груп пацієнтів. Подальші дослідження продемонструють, чи поліпшить віддалені клінічні результати втручання з метформіном в осіб із недіабетичною
гіперглікемією.

Агоністи β-рецепторів гормонів щитоподібної залози в лікуванні метаболічно-асоційованої стеатотичної хвороби печінки. Огляд

С. М. Ткач — 2024-06-30

Стеатотична хвороба печінки, асоційована з метаболічною дисфункцією, або метаболічно-асоційована стеатотична хвороба печінки (МАСХП), раніше відома як неалкогольна жирова хвороба печінки, в останнє десятиріччя стала провідним хронічним захворюванням печінки у всьому світі. Спектр МАСХП — від простого стеатозу печінки до метаболічно-асоційованого стеатогепатиту (MAСГ), розвинутого фіброзу печінки, цирозу печінки та гепатоцелюлярної карциноми. Найважливішими чинниками прогресування МАСХП/МАСГ вважають печінкове запалення та фіброз, що прогресує. Пацієнти з МАСГ є ключовою цільовою групою для розробки нових терапевтичних препаратів. Хоча за останні 20 років проведено багато клінічних випробувань у хворих на МАСХП/МАСГ, донещодавна не було жодного ліцензованого препарату для лікування цього дуже поширеного метаболічного захворювання печінки. Доклінічні експериментальні дослідження та результати досліджень за участю людей підтвердили важливу роль β-рецепторів тиреоїдних гормонів (TГР-β) у розвитку стеатозу печінки та стимулювали інтерес до розробки агоністів TГР-β як потенційних засобів лікування MAСХП. Вплив агоністів TГР-β, переважно ресметирому, на печінкові та кардіометаболічні чинники ризику, перевірено в рандомізованих плацебоконтрольованих дослідженнях у пацієнтів із MAСХП/MAСГ. З огляду на отримання позитивних результатів у рандомізованому плацебоконтрольованому дослідженні фази ІІІ (MAESTRO-NASH) агенція FDA США 14 березня 2024 року прискорено схвалила перший агоніст ТГР-β ресметиром (Rezdiffra, Madrigal) як препарат для лікування стеатогепатиту, асоційованого з метаболічною дисфункцією. Таким чином, ресметиром став першим офіційно схваленим препаратом, який у поєднанні з дієтою та фізичними вправами рекомендований для використання в дорослих із нециротичним MAСГ із помірним або розвинутим фіброзом печінки (стадії F2-F3).

Взаємозв’язки метаболітів кишкової мікробіоти з біомаркерами оксидантного стресу при цукровому діабеті 2 типу. Огляд

К. О. Шишкань‑Шишова — 2024-06-30

Огляд присвячено аналізу сучасних даних щодо взаємозв’язків між патогенетичними механізмами при дисметаболічних станах (метаболічному синдромі, цукровому діабеті 2 типу) та функціональною активністю кишкової мікробіоти, яка продукує низькомолекулярні сполуки, які класифікують за біологічними ефектами на два типи: 1) корисні для підтримки метаболічного гомеостазу й антиоксидантної системи в організмі, наприклад, коротколанцюгові жирні кислоти (КЛЖК), жовчні кислоти, 2) «небезпечні» метаболіти, до яких належать ендотеліотоксичний триметиламін‑N‑оксид (ТМАО) та чинники ендотоксемії ліпополісахариди (ЛПС). Розглянуто молекулярні механізми, які опосередковують ефекти КЛЖК як середників оксидантного еустресу та цитопротекції за різних патологій. Крім енергетичних субстратів, КЛЖК є лігандами сполучених з протеїном G мембранних рецепторів жирних кислот, активація яких запускає сигнальні шляхи ядерного еритроїдного 2‑пов’язаного фактора‑2 (nuclear erythroid 2‑related factor 2 (NRF2)). Цей транскрипційний фактор відіграє вирішальну роль у відповіді на клітинний стрес, пригнічуючи експресію генів запальних цитокінів і хемокінів та сприяючи підтримці окисно‑відновного гомеостазу у фізіологічних умовах. Другий тип мікробіальних метаболітів, навпаки, відповідає визначенню чинників оксидантного дистресу, що виявляють цитотоксичні властивості, спричиняючи процеси атерогенезу та хронічного запалення, особливо за умов дисбіотичного стану. Продемонстровано, що ТМАО може впливати на мітохондріальні й лізосомальні сигнальні шляхи, підвищуючи концентрацію активних фрагментів кисню та малонового діальдегіду. Крім того, ТМАО модулює експресію мікроРНК, що спричинює експресію прозапальних інтерлейкінів і чинників згортання крові. Інші токсичні метаболіти (ЛПС) мають високий прозапальний потенціал, збільшують проникність слизової оболонки кишечника та провокують запалення й оксидантний стрес у різних тканинах організму. Таким чином, є значний прогрес у вивченні молекулярних механізмів позитивних і негативних ефектів мікробіальних метаболітів, що свідчить про важливість корекції складу кишкової мікробіоти та моніторингу її функціональної активності під час комплексного лікування цукрового діабету та для запобігання розвитку кардіометаболічних ускладнень, пов’язаних з оксидантним стресом.

Розлади сну та цукровий діабет. Огляд літератури та власні дані

А. М. Урбанович — 2024-06-30

Проаналізовано стан вивчення проблеми розладів сну в пацієнтів із цукровим діабетом (ЦД) 2 типу. Механізми, що лежать в основі зв’язку між безсонням і контролем глікемії, є складними, оскільки як ЦД може спричиняти порушення сну, так і безсоння може погіршувати перебіг діабету. Відомо, що порушення сну (коротка (< 6 год) або довга (> 8 год) тривалість сну) асоціюються з підвищеним ризиком виникнення діабету. За даними останніх світових досліджень, поширеність порушень сну в пацієнтів із ЦД становить від 28,0 до 59,1%. Власне дослідження, проведене із використанням опитувальника (Pittsburgh Sleep Quality Index (PSQI)), виявило наявність порушень сну в 46,2% пацієнтів із ЦД 2 типу у Львові. Аналіз літературних джерел свідчить про взаємозв’язок між ЦД і такими розладами сну, як інсомнія, циркадними порушеннями ритму сну та неспання, синдром обструктивного апное уві сні, синдром неспокійних ніг. Наведено класифікацію, принципи діагностики та лікування цих розладів. Направлення пацієнтів до спеціалістів зі сну для лікування розладів сну та використання гігієни сну в лікуванні діабету може виявитися ефективним для полегшення симптомів, профілактики ускладнень ЦД і поліпшення якості життя пацієнтів. Циркадні молекули, такі як нобілетин, агоністи REV‑ERB і стабілізатори CRY, продемонстрували ефективність у доклінічних дослідженнях, що може стати підґрунтям для розробки нових методів лікування захворювань, пов’язаних із порушенням циркадної регуляції. З огляду на частоту виявлення порушень сну у хворих на ЦД 2 типу за даними сучасних літературних джерел та власного дослідження, вивчення цієї проблеми є важливим для розробки алгоритму обстеження таких пацієнтів. Необхідно звертати увагу лікарів‑ендокринологів на стан сну пацієнтів та за потреби направляти їх до сомнологів. Перспективним є детальніше дослідження причин порушення сну в пацієнтів із ЦД 2 типу та їх взаємозв’язку з показниками вуглеводного обміну. Актуальним є пошук можливостей усунення цих причин шляхом доповнення основної терапії ЦД 2 типу.

Роботизована малоінвазивна хірургія підшлункової залози. Огляд

T. Keck — 2024-06-30

Дедалі частіше в хірургії використовують робототехніку. Цей підхід має значні перспективи в хірургії підшлункової залози. Малоінвазивні методи застосовують в онкологічній хірургії, зокрема в хірургії підшлункової залози. Мінімально інвазивну панкреатектомію (MIП) останнім часом частіше виконують при всіх патологіях підшлункової залози, зокрема при нейроендокринних пухлинах підшлункової залози, методами панкреатодуоденектомії (ПД), дистальної панкреатектомії (ДП) та енуклеації підшлункової залози. Роботизована хірургія з використанням платформи DaVinci прискорила впровадження MIП. Частка роботизованої ДП у 2015—2016 рр. у 4 рази первищувала таку в 2010—2012 рр. (16 та 4% відповідно), водночас збільшилася частка роботизованої ПД (з 2 до 7%). Переваги роботизованої хірургії перед лапароскопією полягають у тривимірній візуалізації, підвищеному ступені рухливості з ендоартикуляцією, стабільній платформі камери, хірургічній ергономічності та можливості контролювати чотири інструменти одним хірургом. Систематичному впровадженню MIП сприяло створення кількох багатоцентрових навчальних програм для роботизованих ДП і ПД, спрямованих на стандартизацію онкологічної безпечності й технічну ефективність цих операцій. Роботизована хірургія уражень підшлункової залози та злоякісних новоутворень отримала широке визнання та щороку впроваджується в нових центрах. Кількість центрів, які використовують робототехніку в хірургії підшлункової залози, стрімко зростає. Найбільш вивченими роботизованими методами хірургії підшлункової залози є ПД і ДП. У більшості досліджень ранні стадії, але отримані попередні дані свідчать, що роботизована операція на підшлунковій залозі є безпечною. Роботизована хірургія підшлункової залози має кілька переваг перед відкритими та лапароскопічними методами. Даних щодо витрат на робототехніку порівняно зі звичайними методами недостатньо. Роботизована хірургія підшлункової залози нині перебуває на початковій стадії. Метод обіцяє стати новим хірургічним стандартом для резекції підшлункової залози в майбутньому, але необхідно провести додаткові дослідження, щоб встановити його безпечність, економічну ефективність і ефективність у забезпеченні найкращих результатів.

Прогностичні чинники розвитку акушерської та перинатальної патології у вагітних за йодного дефіциту

О. С. Паєнок — 2024-06-30

Згідно з даними Всесвітньої організації охорони здоров’я нестача йоду є основною причиною розумової відсталості в дітей та негативно впливає на перебіг гестації та пологів. Щорічно у світі народжується понад 100 тис. дітей із кретинізмом. Останніми роками в Україні відзначається істотний ріст ендемічних захворювань щитоподібної залози, основною причиною яких є недостатнє споживання йоду. Йододефіцитні стани підсилюються соціально‑економічними, екологічними та радіологічними чинниками. В Україні неналежним чином здійснюється масова й групова йодна профілактика.

Мета роботи — визначити прогностичні чинники розвитку акушерської та перинатальної патології у вагітних за йодного дефіциту.

Матеріали та методи. Для складання діагностичної таблиці прогностичних чинників невиношування вагітності проаналізовано 185 випадків загрози переривання вагітності (у першому триместрі — 111, у другому — 56, у третьому — 18) і 223 контрольні спостереження (без загрози невиношування вагітності). Підтвердженим вважали діагноз, установлений із застосуванням усіх необхідних методів обстеження вагітних.

Результати. До чинників ризику виникнення перинатальної патології належать гіпотироксинемія (діагностичний коефіцієнт (ДК) –2,5) і йодурія у вагітних <100 мкг/ л (ДК=–1,9). В інтранатальний період негативно впливають дискоординація та слабкість пологової діяльності (ДК=–8,1). Прогностично сприятливими чинниками для постнатальної адаптації новонародженого є рівень тиреотропного гормону в пуповинній крові >10 мМО/ мл (ДК=–4,6), особливо >20 мМО/ мл (ДК=–8,3). Проведення йодної профілактики (ДК=+7,7) і йодурія у вагітних 200—400 мкг/ л (ДК=+5,1) сприяють поліпшенню перинатальних результатів.

Висновки. Ретроспективна перевірка прогностичної значущості діагностичної таблиці у 188 пацієнток із дифузним нетоксичним зобом виявила чутливість 76% і специфічність 68%. На підставі проведених досліджень визначено чинники ризику розвитку акушерських і перинатальних ускладнень, оцінено їхню інформативність. Розроблено алгоритм, представлений діагностичною таблицею прогнозу ускладнень вагітності пологів і несприятливого перинатального завершення в жінок з ендемічними тиреопатіями.

Вплив рецидиву захворювання на прогноз результатів лікування у хворих на злоякісні пухлини щитоподібної залози залежно від їхнього поширення та морфологічної диференціації

І. В. Дейнеко — 2024-06-30

Останніми роками швидко зростає кількість поширених злоякісних пухлин щитоподібної залози, найчастіше зі середньою чи низькою гістологічною диференціацією, що погіршує прогноз щодо одужання пацієнтів.

Мета роботи — вивчити показники рецидивів або пролонгації захворювання, а також їхній вплив на прогноз результатів лікування в пацієнтів зі злоякісними пухлинами щитоподібної залози залежно від поширення первинної пухлини та ступеня її морфологічної диференціації.

Матеріали та методи. Проліковано 2300 хворих зі злоякісними пухлинами щитоподібної залози. Вивчено показники рецидивів (пролонгації) захворювання та 5‑річну виживаність залежно від наявності рецидиву (пролонгації) порівняно із загальною вибіркою в групах із різним ступенем поширення первинної пухлини (T_1—3а, T₃_b, T₄_a, та T₄_b) і ступенем морфологічної диференціації пухлин (високий, середній та низький).

Результати. Підвищення частоти рецидивів або пролонгацій захворювання у хворих зі злоякісними пухлинами щитоподібної залози після комплексного лікування залежало від ступеня поширення первинної пухлини та ступеня її морфологічної диференціації, що статистично значущо погіршувало прогноз щодо виживання пацієнтів. Різниця за виживаністю між хворими з рецидивом або пролонгацією захворювання та загальною групою зростала зі збільшенням поширення первинної пухлини та зниженням ступеня її морфологічної диференціації. Показники летальності при рецидивах захворювання, попри їх лікування, поступово зростали, як при збільшенні поширення первинної пухлини, так і при зниженні ступеня її морфологічної диференціації, а найгірший показник (0%) виживаності зареєстровано в групі T₄_b при пухлинах низької диференціації.

Висновки. Поява рецидиву (пролонгації) захворювання є чинником, який статистично значущо погіршує прогноз результатів лікування пацієнтів, особливо при поширених первинних пухлинах середньої та низької морфологічної диференціації. Основні чинники ризику — ступінь поширення первинної пухлини та ступінь її морфологічної диференціації.

Малоінвазивні методи лікування поодиноких рецидивних метастазів у лімфатичні вузли шиї високодиференційованого раку щитоподібної залози

О. А. Товкай — 2024-06-30

Папілярний рак щитоподібної залози є найпоширенішим типом раку, на частку якого припадає близько 80—85% випадків злоякісних пухлин цього органа. У 20—30% пацієнтів після лікування виявляється рецидив захворювання. Повторне хірургічне втручання призводить до збільшення ймовірності виникнення ускладнень. Малоінвазивні методики дають змогу провести ефективну абляцію поодиноких метастазів шиї менш травматично і з меншими витратами.

Мета роботи — оцінити ефективність малоінвазивних методів лікування поодиноких рецидивних метастазів високодиференційованого раку щитоподібної залози.

Матеріали та методи. У дослідженні взяли участь 34 пацієнти з рецидивними метастазами папілярного раку щитоподібної залози в лімфатичні вузли шиї. Пацієнтів розподілили на дві групи залежно від застосованої малоінвазивної методики: 31 проведено черезшкірну етанолову склеротерапію, 3 — лазеріндуковану інтерстиційну термотерапію. Усі пацієнти отримали лікування в обсязі тиреоїдектомія, центральна, латеральна дисекція шиї, лімфаденектомія та радіойодтерапію. Пацієнти мали поодинокі змінені лімфовузли, розмір метастазів <1,5 см³, метастази розташовані на безпечній відстані від магістральних судин, трахеї або стравоходу, високий ризик післяопераційних ускладнень та/або відмовилися від повторного хірургічного втручання.

Результати. Черезшкірна етанолова склеротерапія у 28 хворих спричинила зниження рівня тиреоглобуліну в середньому на 33,6%, антитіл до тиреоглобуліну на 15,3% та ремісію захворювання за результатами ультразвукового дослідження. У трьох хворих зареєстровано ріст метастатичного лімфатичного вузла з підвищенням рівня тиреоглобуліну, що свідчить про недостатньо високу ефективність методу. Лазеріндуковану інтерстиційну термотерапію проведено лише трьом хворим, що не дало змоги провести достовірного аналізу результатів лікування. У всіх трьох випадках отримано позитивний клініко‑лабораторний та патоморфологічний ефект.

Висновки. Малоінвазивні методики недостатньо ефективні порівняно з хірургічним втручанням, але достатньо ефективні для пацієнтів із високим ризиком післяопераційних ускладнень, анастезіологічним ризиком та/або для тих, хто відмовився від повторного хірургічного втручання.