Clinical Endocrinology and Endocrine Surgery

Світлій пам’яті професора Сергія Михайловича Ткача

2024-12-31

Відійшов у вічність наш колега, висококваліфікований фахівець світового рівня, головний науковий співробітник відділу профілактики, лікування цукрового діабету та його ускладнень доктор медичних наук, професор Сергій Михайлович Ткач.

Сергій Михайлович народився 25 квітня 1959 року в Чернівцях у родині поета й лікаря Михайла Миколайовича Ткача і лікаря Олени Омелянівни Ткач.

З дитинства до останніх днів життя лікарська та наукова праця були яскравим прикладом неймовірного таланту, відданості обраній професії, гідності. Професійні риси та особисті якості Сергія Михайловича тонко й гармонійно поєднувались із мистецтвом, що робило його сяйною, різнобічно обдарованою та дуже привабливою особистістю. Майстер спорту з гімнастики, закінчив музичну школу по класу фортепіано, студент-відмінник, гравець КВН, згодом лікар, учасник ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС.

Усю любов, почуття, знання і поради батьків, які він отримав в дитинстві, С. М. Ткач проніс через все життя і передав своїй родині та близьким. Він був прекрасним чоловіком, батьком, дідусем, братом, дядьком, другом і товаришем. З дружиною Іриною вони прожили разом 44 роки, виховали сина Олега, дочекалися двох чудових онуків.

Висока відповідальність і жага нових знань привели Сергія Михайловича на шлях науки. Аспірант, доцент, професор, науковець, він завжди був новатором у медичній, терапевтичній і гастроентерологічній науковій царині. Його наукова прозорливість, передбачення майбутнього в багатьох аспектах заклали підґрунтя для розвитку гастроентерологічної науки і зробили одним із засновників сучасної гастроентерології України.

Будучи видатним талановитим лікарем, Сергій Михайлович до останнього дня приймав і лікував найскладніших хворих, які приїздили до нього не лише з різних куточків нашої країни, а й з-за кордону. Багато врятованих життів, виправлених ліній долі, подоланих хвороб накладали на нього величезну відповідальність, з якою він гідно справлявся.

Усіма своїми знаннями та вміннями С. М. Ткач охоче і щедро ділився. Будучи харизматичним багатогранним викладачем, він блискуче читав лекції, за його підручниками вчилося сучасне покоління лікарів України, вчаться нинішні студенти та інтерни, які обрали благородну професію лікаря. Його обожнювали студенти та інтерни, боготворили лікарі, любили й поважали колеги. Навіть під час страшної хвороби він продовжував працювати і робив це неперевершено майстерно, досконало, перфектно.

Сергій Михайлович залишиться в пам’яті кожного, хто його знав, доброю, світлою та чуйною людиною. Це велика втрата для науки, родини, близьких, колег та всіх людей, з якими він був поруч.

Дистанційне навчання при підготовці лікарів як інноваційна організація навчального процесу в ендокринології

В. Л. Васюк — 2024-12-31

У системі післядипломної освіти активно впроваджують технологію дистанційного навчання з актуальних питань внутрішньої медицини, зокрема захворювань внутрішньої секреції та обміну речовин. Використання інформаційних технологій дає змогу організувати навчальний процес за допомогою лекцій, семінарів і дискусій. Передбачено самостійне вивчення тестів у режимі навчання з подальшою оцінкою знань шляхом онлайн‑тестування. Ці дані використовують для комплексного оцінювання результатів навчання в циклах тематичного вдосконалення. На заняттях студенти мають можливість опрацювати матеріал на веб‑порталі відповідної кафедри. Створення мультимедійної презентації з використанням можливостей сучасного програмного забезпечення та мережі Інтернет має важливе значення в підготовці лікаря. Самостійна робота дає змогу диференційованіше засвоювати навчальний матеріал за фахом. На сайті відповідної кафедри розміщено презентаційні лекції та перелік питань для передатестаційної підготовки. Використання інформаційних технологій у підготовці лікарів на етапі післядипломної освіти дає змогу досягти високого кваліфікаційного рівня медичного персоналу. Щорічно в практичну охорону здоров’я України приходять тисячі молодих лікарів, які володіють необхідними знаннями в галузі сучасних інформаційних технологій. Однак є проблеми з впровадженням сучасних методів дистанційного навчання та постійним контактом із викладачем. Обов’язкові умови для учасників — наявність комп’ютерного програмного забезпечення та доступу до мережі Інтернет. Зростання обсягу медичних знань і необхідність забезпечення високого рівня кваліфікації медичного персоналу зумовлюють доцільність використання сучасних інформаційних технологій у навчальному процесі. Це дає змогу підвищити якість освіти та зробити процес здобуття знань системним і високоефективним.

Торакоскопічна паратиреоїдектомія: 22-річний досвід

Д. Бузанаков — 2024-12-31

Торакоскопічну паратиреоїдектомію (ТП) розглядають як кращий підхід до лікування первинного гіперпаратиреозу, спричиненого гіперфункцією прищитоподібних залоз, розташованих у середостінні. Даних про її доцільність і безпечність недостатньо через незначну частоту цього захворювання.

Мета роботи — оцінити безпечність і доцільність проведення торакоскопічної паратиреоїдектомії.

Матеріали та методи. Проведено ретроспективний аналіз даних 25 пацієнтів (14 чоловіків, 11 жінок), яким була проведена ТП у Kliniken Essen‑Mitte та Wuppertal Helios Hospital у період із серпня 2002 р. до грудня 2024 р. Як початкову операцію з приводу первинного гіперпаратиреозу ТП проведено 15 пацієнтам. У 7 пацієнтів зареєстровано гіперпаратиреоз, що персистує, після операції на шийці матки, у 1 — гіперпаратиреоз, що рецидивує, у 2 — вторинний гіперпаратиреоз. Середній вік хворих становив 60 років (діапазон: 27—77 років). Медіастинальне розташування прищитоподібної залози запідозрено при проведенні метокси‑ізо‑бутил‑ізонітрил (MIБI)‑сцинтиграфії у 18 випадках. У 5 пацієнтів показники МІБІ‑сцинтографії були негативні, у 2 МІБІ‑сцинтиграфію не проводили. У всіх випадках локалізація прищитоподібної залози була підтверджена комп’ютерною томографією в режимі 4D (n=17), магнітно‑резонансною томографією (n=3) або позитронно‑емісійною комп’ютерною томографією (n=5). Проаналізовано показники сироваткового кальцію та паратгормону до та після операції, гістопатологічні звіти й протоколи операції. Інтраопераційний рівень паратгормону вимірювали за допомогою швидкого аналізу, щоб підтвердити ефективність процедури через 15 хв після резекції.

Результати. За досліджуваний період виконано 26 торакоскопічних операцій. Загальний показник ефективності операцій становив 84,6%, оскільки в 4 випадках торакоскопічно не видаляли тканину прищитоподібної залози, що гіперфункціонує. У першому випадку потрібен був шийний доступ, у другому через рік проведено повторну операцію з торакоскопічним підходом, у третьому випадку операція сприяла нормалізації рівня кальцію в сироватці крові, незважаючи на відсутність тканини прищитоподібної залози в цитологічному препараті, у четвертому випадку зареєстровано післяопераційне підвищення рівня паратгормону за нормального вмісту кальцію в сироватці крові. Середня тривалість операцій становила 80 хв (20—320 хв). Післяопераційних випадків смерті або серйозних ускладнень не зафіксовано. Випадків проведення стернотомії або торакотомії не було. Частота ускладнень становила 4,2%, зокрема один випадок хілотораксу з наступним успішним ретроперитонеоскопічним перев’язуванням грудної лімфатичної протоки та один випадок тимчасового діафрагмального паралічу. Середня тривалість післяопераційного перебування в лікарні становила 2 дні (від 2 до 6 днів). Повторних госпіталізацій з будь‑яких причин після виписки не зареєстровано.

Висновки. Торакоскопічна паратиреоїдектомія є безпечною та доцільною, оскільки є оптимальним варіантом лікування в більшості випадків медіастинальної аденоми прищитоподібних залоз, але потребує точного визначення доопераційної локалізації, щоб гарантувати успіх лікування.

Можливості імуногістохімічних маркерів HBME‑1, TROP-2, Galectin-3 та Кі-67 для оптимізації діагностики фолікулярних карцином

О. П. Нечай — 2024-12-31

У клінічній практиці існує діагностична дилема щодо верифікації фолікулярних карцином щитоподібної залози (ФКЩЗ) та фолікулярної аденоми (ФА) за допомогою морфологічного дослідження у хворих, прооперованих із приводу вузлового зоба, із цитологічним висновком відповідно до класифікації Bethesda ІІІ, IV та V.

Мета роботи — вивчити ефективність застосування імуногістохімічних маркерів HBME‑1, TROP‑2, Galectin‑3 та Кі‑67 у діагностиці фолікулярної аденоми та фолікулярних карцином щитоподібної залози на гістологічному матеріалі хворих, прооперованих із приводу вузлового зоба з цитологічним висновком за класифікацією Bethesda ІІІ, IV та V.

Матеріали та методи. Досліджено 124 хворих, прооперованих з приводу фолікулярних вузлових новоутворень із цитологічним висновком за Bethesda «Gray zone». За результатами патогістологічного дослідження ФКЩЗ мала місце в 26 (20,97%) випадках, ФА — у 98 (79,03%). Проведено імуногістохімічні реакції з використанням моноклональних антитіл проти людського HBME‑1, TROP‑2, Galectin‑3 та Ki‑67 («Bio SB», США). Критерії оцінки — інтенсивність забарвлення (від 0 до 3) та частка забарвлених клітин у полі зору.

Результати. Найвищу загальну діагностичну ефективність за рахунок високої специфічності (93,9 і 96,9%) забезпечують, відповідно маркери TROP‑2 та Ki‑67, але їхня чутливість украй низька (0 та 11,5% відповідно) тобто корисного змістового навантаження ці тести не мають. Для виявлення захворювання найкориснішим є тест на основі НВМЕ‑1 (чутливість — 88,5%): були пропущені лише 3 випадки з 26, але він дає дуже багато хибних «спрацювань» — 74 із 98. Тест на основі Galectin‑3 відносно точно визначає відсутність захворювання — 78 із 98 таких випадків (специфічність — 79,6%), але неефективний для пошуку захворювання — 9 «спрацювань» із 26 випадків ФКЩЗ. При одночасній відсутності реакції маркерів НВМЕ‑1 і Galectin‑3 із майже 0,9 ймовірністю можна очікувати відсутність у хворого ФКЩЗ. Натомість при максимальній силі реакції ймовірність виявлення ФКЩЗ становить 0,667.

Висновки. Для диференційної діагностики ФА та ФРЩЗ найбільш значущим імуногістохімічним маркером виявився HBME‑1 (чутливість — 88,5%). Використання маркерів TROP‑2 та Ki‑67 в імуногістохімічному дослідженні не було корисним для виявлення ФКЩЗ (чутливість — 0 та 11,5% відповідно). Одночасне застосування маркерів НВМЕ‑1 і Galectin‑3 виявило, що відсутність імуногістохімічної реакції можна трактувати на користь наявності в пацієнта ФА, а одночасна позитивна реакція обох маркерів є пересторогою щодо діагнозу ФКЩЗ.

Рівень кальцитоніну в крові хворих на медулярний рак щитоподібної залози: зв’язок із характеристикою карциноми

Б. Б. Гуда — 2024-12-31

Дані літератури про існування зв’язку між рівнем кальцитоніну (КЦ) і наявністю та локалізацією метастазів медулярної карциноми (МК) щитоподібної залози (ЩЗ) у лімфовузлах шиї cуперечливі. Якщо дискусія про діагностичну цінність визначення рівня КЦ стосується з’ясування діапазону підвищення його концентрації за наявності метастазів різної локалізації, то значенню інших характеристик агресивної поведінки МК приділяють незначну увагу. Проте така інформація може бути корисною для прогнозу виникнення рецидиву чи залишкової метастатичної хвороби.

Мета роботи — визначити можливий зв’язок між агресивними характеристиками МК ЩЗ та рівнем КЦ у сироватці крові хворих з медулярним раком ЩЗ.

Матеріли та методи. Проведено ретроспективний аналіз даних 82 хворих із медулярним раком ЩЗ, які були обстежені та прооперовані в період із 2000 до 2024 р. Аналізували рівень КЦ у сироватці крові до та після операції, розміри пухлин, локалізацію метастазів у лімфовузлах шиї, наявність мультифокальності, інвазивності, асоціації МК із хронічним автоімунним тиреоїдитом, а також кількість хворих, в яких після хірургічного лікування діагностували неповну біохімічну ремісію.

Результати. Підтверджено існування кореляції між розміром МК і рівнем КЦ у сироватці крові хворих, сила якої зменшується для залишкового вмісту КЦ після тиреоїдектомії. Підвищення рівня КЦ у крові хворих за наявності метастазів у центральних чи бічних лімфовузлах шиї значне, але не відрізняється, а за широкого метастазування навіть менше, ніж за локалізації метастазів окремо в центральних чи латеральних компартментах. Установлено асоціацію між характеристиками МК і підвищенням рівня КЦ у сироватці крові хворих: найбільша концентрація КЦ спостерігається в разі мультифокальних карцином та за пухлин з екстратиреоїдною інвазією, а найменша — у пацієнтів з неінвазивними карциномами. Найчастіше неповну біохімічну ремісію реєстрували за наявності метастазів та МК з екстратиреоїдною інвазією.

Висновки. Комбінація різних клініко‑онкологічних та морфологічних характеристик МК відповідає за різний ступінь підвищення рівня КЦ у крові пацієнтів із медулярним раком ЩЗ. Частота неповної біохімічної ремісії у хворих після оперативного лікування не залежить від локалізації метастазів у лімфовузлах шиї та є мінімальною за пухлин розміром <20 мм та неінвазивних, найчастіше її реєстрували за наявності МК з екстратиреоїдною інвазією.

Особливості надання хірургічної допомоги дітям із вузловим та дифузним токсичним зобом: 10-річний досвід

Є. В. Глоба — 2024-12-31

Мета роботи — вивчити структуру захворювань щитоподібної залози (ЩЗ) в дітей, прооперованих з приводу вузлового (ВЗ) та дифузного токсичного зоба (ДТЗ) у 2013—2022 рр. у Центрі, проаналізувати їх гендерний і віковий розподіл, особливості доопераційного, інтраопераційного та післяопераційного перебігу, частоту ранніх і пізніх ускладнень (стійкого гіпопаратиреозу і паралічу м’язів гортані), рецидиву захворювання, їхні причини та подальше лікування.

Матеріали та методи. У ретроспективне когортне дослідження було залучено 456 дітей (віком до 18 років), яким проведена тиреоїдектомія в Центрі в 2013—2022 рр. За клініко‑лабораторними даними і результатом патогістологічного дослідження пацієнтів розподілили на три групи: рак ЩЗ (n=241), ВЗ (n=151) та ДТЗ (n=64). У доопераційний період у пацієнтів із ВЗ і ДТЗ аналізували тривалість захворювання, вік пацієнта, гендерний розподіл, функцію ЩЗ, результати інструментальних обстежень (ультразвукове дослідження ЩЗ, тонкоголкова аспіраційна пункційна біопсія з цитологічною оцінкою за Bethesda). У пацієнтів із ВЗ і ДТЗ, доступних для післяопераційного спостереження, вивчали післяопераційну функцію ЩЗ, частоту ранніх і пізніх ускладнень та подальше лікування.

Результати. Серед захворювань ЩЗ, що потребували оперативного втручання, переважав рак ЩЗ (52,8%). На пацієнтів жіночої статі припадало 75%. Середній вік прооперованих дітей — (14,4±2,5) року. Вузловий зоб статистично значущо частіше траплявся в дітей пубертатної групи (p <0,05). Середня тривалість захворювання до операції при ВЗ була меншою, ніж при ДТЗ (p <0,001). Тотальну тиреоїдектомію (ТТ) найчастіше виконували при ДТЗ, гемітиреоїдектомію (ГТ)/ГТ + лімфодисекцію (ЛД) — при ВЗ. У 21,3% дітей із ВЗ після ГТ/ГТ + ЛД вдалося зберегти еутиреоз. У пацієнтів із ДТЗ у пізній післяопераційний період стійкий гіпопаратиреоз був єдиним ускладненням (n=2, 12,5%). Натомість при ВЗ у пізній післяопераційний період у 7 (10%) пацієнтів зареєстровано рецидив захворювання, який траплявся частіше в дітей меншого віку (13,0 [13,0; 14,0] року) порівняно з групою без рецидиву (р=0,01). Терапія рецидиву передбачала спостереження в більшості пацієнтів із ВЗ (71,4%).

Висновки. У структурі захворювань ЩЗ, що потребували оперативного втручання у дітей, переважав рак ЩЗ. Стійкий гіпопаратиреоз був єдиним пізнім ускладненням при лікуванні пацієнтів із ДТЗ. З огляду на збереження еутиреозу в 21,3% дітей із ВЗ після ГТ/ГТ + ЛД, слід розглянути ширше застосування органощадних операцій.

Оцінка рівня імуноглобулінів A, M і G на тлі введення безклітинних кріоконсервованих біологічних засобів при експериментальному автоімунному тиреоїдиті

Ф. В. Гладких — 2024-12-31

Автоімунні захворювання (АІЗ) — це гетерогенна група з понад 100 патологічних станів, які характеризуються зміною регуляції запальних процесів проти одного або кількох автоантигенів. Найпоширенішим органоспецифічним АІЗ є автоімунне захворювання щитоподібної залози (ЩЗ). До АІЗ ЩЗ належать хвороба Грейвса — Базеда та тиреоїдит Хашимото з двома крайніми виявами клінічної картини (гіпертиреоз та гіпотиреоз). Нами вивчено застосування біотехнологічних препаратів, які не містять клітин, підданих дії низьких температур при їх отриманні (кріоекстракти) або тривалому зберіганні. Об’єктом дослідження обрано безклітинні кріоконсервовані біологічні засоби (БКБЗ) вітчизняного виробництва — кріоекстракт плаценти (КЕП), кріоекстракт селезінки (КЕС) та кондиціоноване середовище від мезенхімальних стовбурових клітин (КС‑МСК).

Мета роботи — схарактеризувати вплив КЕП, КЕС та КС‑МСК на рівень імуноглобулінів A, M і G у щурів зі змодельованим автоімунним тиреоїдитом (АІТ).

Матеріали та методи. Дослідження ефективності БКБЗ при АІТ проведені на 42 щурах‑самцях лінії Wistar масою 200—220 г. Автоімунний тиреоїдит моделювали шляхом введення щурам тиреоїдної антигенної суміші, яка містила повний ад’ювант Фрейнда (Thermo Fisher Scientific, США) та розчин антигену, отриманого з гомогенату алогенної ЩЗ у співвідношенні 1 : 1. Щитоподібну залозу гомогенізували в 0,9% розчині NaCl із розрахунку 1 мл/100 мг, фільтрували крізь капроновий фільтр та центрифугували впродовж 5 хв при 1000 об./хв. Відбирали супернатант, що містив антиген ЩЗ, який стандартизували за вмістом загального білка (1,0—1,5 мг/мл), визначеного біуретовим методом. Рівень імуноглобулінів (Іg) А, M і G з’ясовували імуноферментним методом за допомогою стандартних наборів для імуноферментного аналізу (Human GmbH, Німеччина) згідно з інструкцією виробника.

Результати. Дослідження показало, що в щурів контрольної групи з АІТ рівень IgA, IgM та IgG був значно підвищений, що свідчило про активність автоімунного процесу. Застосування левотироксину, кріоекстрактів (КЕП, КЕС) та КС‑МСК сприяло зниженню вмісту імуноглобулінів. Левотироксин знизив рівень IgA на 9,4%, IgM — на 25,0%, але ефект був неповним. КЕП зменшив вміст IgA на 15,5%, КЕС — на 7,7%. Найбільше зниження рівня IgA та IgM зареєстрували в групі щурів, які отримували КС‑МСК (на 19,2 і 39,3% відповідно). Установлено, що КС‑МСК був найефективнішим для корекції автоімунних порушень.

Висновки. Застосування левотироксину сприяло зниженню рівня IgA, але не його нормалізації, тоді як кріоекстракти КЕП, КЕС і КС‑МСК продемонстрували здатність знижувати рівень IgA, причому КС‑МСК був найефективнішим. Найвищий ефект щодо зниження рівня IgM досягнутий при застосуванні КС‑МСК (на 39,9% нижчий за контрольний показник). Також КС‑МСК продемонстрував найвираженіше зниження рівня IgG, зменшивши його на 44,3% порівняно з показником контрольної групи, що підтверджує високий терапевтичний потенціал цього препарату при лікуванні АІТ.

Анамнестичні й антропометричні особливості дітей та підлітків із різними варіантами папілярного раку щитоподібної залози

К. В. Грищенко — 2024-12-31

Мета роботи — проаналізувати анамнестичні й антропометричні дані доопераційного обстеження пацієнтів із різними варіантами папілярного раку щитоподібної залози (ПРЩЗ).

Матеріали та методи. Проведено ретроспективний аналіз медичної документації 106 пацієнтів із ПРЩЗ віком від 4 до 18 років, які були прооперовані в Українському науково‑практичному центрі ендокринної хірургії, трапсплантації ендокринних органів і тканин МОЗ України. Аналізували дані сімейного анамнезу (наявність патології щитоподібної залози (ЩЗ) та онкологічних захворювань у близьких родичів), наявність патології ЩЗ в анамнезі, наявність супутньої онкологічної патології та види її лікування, антропометричні показники (індекс маси тіла).

Результати. При аналізі вікових особливостей не встановлено статистично значущої різниці за частотою варіантів ПРЩЗ у різних вікових групах (р >0,05). Також не виявлено статистично значущої різниці між групами дослідження за обтяженням сімейного анамнезу та наявністю онкологічних захворювань у пацієнтів у минулому (р >0,05). Серед доопераційних характеристик пацієнтів з мультифокальним ПРЩЗ на відміну від монофокального статистично значущо частіше діагностовано автоімунний тиреоїдит (р <0,05).

Висновки. Вік, обтяжений сімейний анамнез, зокрема наявність доброякісної патології ЩЗ, наявність онкологічних захворювань в анамнезі та індекс маси тіла не можуть бути прогностичними чинниками поширення ПРЩЗ в паренхімі ЩЗ. Пацієнти з автоімунним тиреоїдитом потребують ретельного спостереження щодо потенційного ризику розвитку ПРЩЗ, зокрема мультифокального та дифузно‑склерозувального варіантів.

Персоніфікований підхід до менеджменту жінок із сексуальною дисфункцією, зовнішнім генітальним ендометріозом і гіпергомоцистеїнемією

Л. М. Семенюк — 2024-12-31

Проблема лікування ендометріозу в жінок репродуктивного віку залишається актуальним завданням акушерів‑гінекологів, оскільки він впливає на здатність до зачаття. Подолання демографічної кризи в Україні потребує від лікарів пошуку нових методів і методик у персоніфікованому підході до терапії жінок із ендометріозом. Наявність коморбідної патології при ендометріозі, зокрема гіпергомоцистеїнемії (ГГЦ) та жіночої сексуальної дисфункції (ЖСД), зумовлює необхідність індивідуалізації тактики ведення таких пацієнтів.

Мета роботи — визначити вплив оперативного лікування жінок із зовнішньо‑внутрішнім ендометріозом, жіночою сексуальною дисфункцією та гіпергомоцистеїнемією на особливості їх гормонального гомеостазу й показники жіночої сексуальної дисфункції.

Матеріали та методи. У дослідження було залучено 19 пацієнток із зовнішньо‑внутрішнім ендометріозом, ЖСД і ГГЦ, які мали гомозиготну форму поліморфізму гена MTRF. Оперативне втручання в обсязі лапароскопічної цистектомії виконано 12 пацієнткам (група І), відмовилися від операції — 7 (група ІІ). Оперативне втручання проводили через 6 міс від початку лікування. Досліджували гормональний статус і показники ЖСД за результатами анкетування до лікування, через 6 міс від початку консервативної терапії та через 3 міс після операції.

Результати. Через 3 міс після операції вміст вітаміну D, фолікулостимулювального та лютеїнізувального гормону, естрадіолу, прогестерону, тестостерону вільного, дегідроепіандростерон‑сульфату й 17‑ оксипрогестерону були статистично значущо вищими в жінок групи І порівняно з пацієнтками групи ІІ (p<0,05), а рівні гомоцистеїну, тиреотропного гормону, пролактину — нижчими (p<0,05). У пацієнток групи І після оперативного втручання зареєстрували статистично значуще збільшення кількості балів за анкетою порівняно з пацієнтками, яким операції не виконували (р<0,001). На тлі проведеного лікування (6 міс консервативна терапія + 3 міс комбінованого лікування (консервативна терапія + операція)) у всіх пацієнток групи І з гомозиготною мутацією ГЦ вдалося досягти нормалізації ЖСД, тоді як у пацієнток, яким операції не виконували, нормалізації ЖСД не спостерігали.

Висновки. Лікування жінок із ЖСД та зовнішнім генітальним ендометріозом має бути індивідуальним, з урахуванням впливу захворювання та його лікування на якість життя. Прегравідарна підготовка жінок із ЖСД, ЗГЕ та гіпоандрогенізмом при гомозиготному носійстві поліморфізму гена MTRF має передбачати оперативне видалення ендометріоми яєчника для поліпшення показників ЖСД і гормонального тла для настання вагітності.

Вплив коморбідності на інфекційні ускладнення та антибіотикорезистентність збудників після великих резекцій печінки на тлі біліарної обструкції

В. П. Романюк — 2024-12-31

Мета роботи — оцінити вплив коморбідності на частоту післяопераційних інфекційних ускладнень після великих резекцій печінки у пацієнтів із біліарною обструкції.

Матеріали та методи. У дослідження було залучено 105 пацієнтів, яких розподілили на дві групи: 1‑ша група — 52 пацієнти з біліарною обструкцією (7 із гепатоцелюлярною карциномою (ГЦК), 27 із холангіокарциномою (ХК), 18 із метастазами колоректального раку), 2‑га група — 53 пацієнти без біліарної обструкції (26 із ГЦК, 10 із ХК та 17 із метастазами колоректального раку). Пацієнти були статистично однорідними за віком та статтю. Вік хворих групи 1 у середньому становив (60,2±10,7) року, групи 2 — (63,5±11,4) року. Проведено мікробіологічне дослідження 632 ізолятів жовчі (до та після обширної резекції), сечі, крові, мокроти, зразків з зіва, рани (одноразово). Ідентифікацію культур бактерій проводили за допомогою мас‑спектрометричного аналізатора Vitek MS із технологією MALDI‑TOF.

Результати. Для хворих із первинними злоякісними та метастатичними пухлинами печінки та біліарною обструкцією властиві такі асоціації коморбідних хвороб: артеріальна гіпертензія + серцева недостатність, артеріальна гіпертензія + серцева недостатність + цукровий діабет, артеріальна гіпертензія + венозна хвороба нижніх кінцівок + тромбофлебіт, артеріальна гіпертензія + гастроезофагеальна рефлюксна хвороба + хронічний гепатит, артеріальна гіпертензія + гіпотиреоз + метаболічно‑асоційована стеатотична хвороба печінки; для хворих із первинними злоякісними та метастатичними пухлинами печінки без біліарної обструкції — артеріальна гіпертензія + серцева недостатність, артеріальна гіпертензія + серцева недостатність + цукровий діабет, артеріальна гіпертензія + жовчнокам’яна хвороба, артеріальна гіпертензія + венозна хвороба нижніх кінцівок + тромбофлебіт, артеріальна гіпертензія + бронхіальна астма/хронічна обструктивна хвороба легень, артеріальна гіпертензія + гастроезофагеальна рефлюксна хвороба + хронічний гепатит.

Висновки. Біліарна обструкція на тлі коморбідності статистично значущо збільшує резистентність штамів Enterococcus faecium до цефуроксиму, левофлоксацину, Staphylococcus aureus — до меропенему, левофлоксацину, Klebsiella pneumoniae — до меропенему, цефуроксиму, рифаксиміну, Acinetobacter baumannii — до меропенему, цефуроксиму, левофлоксацину, рифаксиміну, Pseudomonas aeruginosa — до цефуроксиму, левофлоксацину, рифаксиміну, Enterobacter spp. — до меропенему, левофлоксацину, рифаксиміну.

Обробка даних опитувальника SF-36 із використанням калькулятора, створеного у середовищі MS Excel у пацієнтів після операцій на щитоподібній залозі

О. А. Товкай — 2024-12-31

Міжнародно визнаний неспецифічний опитувальник для визначення якості життя SF‑36v2 широко використовують у різних галузях медицини. Попри зручність його застосування на етапі анкетування, складність процедури подальшої обробки результатів обмежує використання опитувальника, оскільки потребує багато уваги та часу.

Мета роботи — створити відносно простий і зручний у роботі інструмент для обробки результатів анкетування без використання спеціалізованого програмного забезпечення.

Матеріали та методи. Проаналізовано можливість застосування електронних таблиць MS Excel для створення калькулятора для обробки результатів анкетування за допомогою опитувальника SF‑36 з функцією обрахунку даних, отриманих для групи пацієнтів.

Результати. Розроблено в середовищі MS Excel калькулятор «Calc_SF‑36‑ukr» для обробки результатів анкетування за допомогою опитувальника SF‑36. Отриманий засіб дає змогу швидко виконувати необхідні обчислення без безпосередньої участі дослідника. Установлено, що розрахунки, зроблені за допомогою калькулятора «Calc_SF‑36‑ukr», є коректними та відповідають результатам, отриманим за допомогою альтернативних засобів.

Висновки. Використання розробленого калькулятора для обробки даних анкетування за допомогою опитувальника SF‑36 значно прискорює та полегшує процес отримання результату. Електронна обробка даних зменшує кількість помилок, пов’язаних з людським чинником. Розроблений калькулятор дає змогу отримувати підсумкові результати для групи пацієнтів за допомогою одного програмного засобу. Подальше вдосконалення розробленого інструменту відбуватиметься шляхом підвищення зручності введення первинних даних і зменшення ймовірності випадкових помилок, додавання функції пошуку результатів окремого пацієнта, підсилення захисту розрахункової частини від випадкових змін тощо. Розроблений калькулятор можна використовувати в наукових дослідженнях і практичній роботі.

Науково-практична конференція з міжнародною участю «Актуальні питання ендокринології та ендокринної хірургії»

. . — 2024-12-31

Хронічний стрес під час війни та його метаболічні наслідки

М. І. Бобрик — 2024-12-31

У населення України в умовах повномасштабної російської воєнної агресії спостерігається паралельне формування як індивідуальної, так і колективної травматизації. Поширення набули депресія, тривога, а також психосоматичні порушення. Одними з уразливіших верств населення є пацієнти з хронічними захворюваннями, зокрема з цукровим діабетом (ЦД) 2 типу. Вплив гормонів стресу погіршує перебіг ЦД і призводить до розвитку станів тривоги та депресії. Поширеність депресії за ЦД становить від 25 до 40%. Контроль глікемії при ЦД значною мірою залежить від дотримання правильного способу життя й медикаментозної терапії. Також важливе значення має корекція психологічних проблем у хворих на ЦД. Доведено її позитивний вплив на ефективність лікування ЦД. Триває вивчення дії вітаміну D на перебіг ЦД, супутніх хвороб, можливість регресу ускладнень ЦД.

Мета — оцінити психологічний стан хворих на ЦД 2 типу і виразність депресії за умов хронічного стресу залежно від забезпеченості вітаміном D.

Матеріали та методи. Обстежено 133 пацієнти із ЦД 2 типу віком від 19 до 75 років. Оцінку забезпеченості вітаміном D проводили за допомогою визначення 25(OH)D імунохемілюмінісцентним методом. Виразність депресії визначали за допомогою опитувальника DASS‑21 (шкала депресії, тривоги та стресу), який містить 21 запитання та дає змогу оцінити ступінь депресії (1 — норма, 2 — легка депресія, 3 — помірна депресія, 4 — тяжка депресія, 5 — дуже тяжка депресія), стресу і тривоги в пацієнта. Коефіцієнт кореляції Спірмана використовували для визначення залежності ступеня депресії від рівня 25(OH)D. Прогностичне значення останнього щодо ризику розвитку депресії встановлювали за допомогою ROC‑кривої.

Результати. За допомогою кореляційного аналізу виявлено обернено пропорційну залежність між рівнем 25(ОН)D і ступенем депресії, індексом НОМА та індексом маси тіла, прямо пропорційну — між індексом НОМА і ступенем депресії. За допомогою ROC‑кривої визначено прогностичний рівень 25(ОН)D ≤20,1 нг/мл.

Висновки. За умов хронічного стресу прогнозується збільшення кількості пацієнтів із ЦД 2 типу з депресивними та тривожними розладами. Рівень 25(OH)D ≤20,1 нг/мл є прогностичним чинником ризику появи тяжкої депресії в цих пацієнтів. Пацієнти з ЦД 2 типу і рівнем 25(OH)D ≤20,1 нг/мл мають бути проконсультовані психологом з метою раннього втручання для запобігання розвитку тяжкої депресії.

Вміст вітаміну D у вагітних та його вплив на перебіг і завершення гестації

Т. О. Буднік — 2024-12-31

Дефіцит вітаміну D — глобальна проблема охорони здоров’я, оскільки стосується майже 1 млрд осіб. До груп ризику розвитку недостатності та дефіциту вітаміну D належать насамперед вагітні, діти і підлітки. Низький рівень вітаміну D спостерігається більше ніж у половини матерів і новонароджених у багатьох країнах, зокрема в Україні.

Мета — визначити рівень вітаміну D у вагітних, установити його вплив на перебіг і завершення гестації.

Матеріали та методи. Вагітні із нормальними показниками 25(ОН)D (≥30 нг/мл) утворили першу групу (n=32), жінки з діагностованим гіповітамінозом D (25(ОН)D <30 нг/мл) — другу групу (n=57). Частина жінок (n=23) із другої групи відмовилися від прийому підвищених доз холекальциферолу, але погодилися контролювати показники вітаміну D і мінерального обміну протягом вагітності (контрольна група без уточнень). Із цих жінок сформували підгрупу IIA, яка приймала 500 МО холекальциферолу щодня впродовж вагітності до пологів. Підгрупа IIБ (n=23) приймала щоденно 2000 МО холекальциферолу протягом вагітності до пологів, підгрупа IIВ (n=11) — 4000 МО холекальциферолу.

Результати. Дефіцит і недостатність вітаміну D зареєстрували в 48 (67,6%) вагітних. Оптимальний рівень вітаміну D виявлено лише в 32,4% жінок. У вагітних із дефіцитом і недостатністю вітаміну D частіше в анамнезі траплялося невиношування вагітності, статистично значущо частіше — викидні (у 29,2%) порівняно з жінками з оптимальним вмістом вітаміну D (р=0,0165). Величина відношення шансів у цій групі становила 9,06 (95% довірчий інтервал — 1,11—73,86; р=0,0396), що вказує на високий ступінь впливу концентрації вітаміну D на виношування вагітності. Медіана 25(OH)D у 2‑му триместрі вагітності становила 23 нг/мл. Недостатність і дефіцит вітаміну D (25(OH)D <30 нг/мл) зареєстрували в 47 (72,3%) вагітних, у 34 (52,3%) жінок — надмірне збільшення маси тіла під час вагітності. Медіана 25(OH)D у 3‑му триместрі вагітності становила 24 нг/мл. Інсулінорезистентність у цей термін виявлено в 31 (47,7%) вагітної. Установлено взаємозв’язок між недостатністю вітаміну D і появою резистентності до інсуліну на тлі надмірного збільшення маси тіла під час вагітності (p=0,034). Вищий шанс появи інсулінорезистентності був на тлі недостатності та дефіциту вітаміну D. Застосування холекальциферолу у вагітних із початковим дефіцитом і недостатністю вітаміну D у дозі 500 МО не дає змоги компенсувати гіповітаміноз до 3‑го триместру, тоді як використання холекальциферолу в дозі 2000 МО дало змогу компенсувати недостатність і дефіцит вітаміну D до 3‑го триместру в 95,6% жінок. При застосуванні дози 4000 МО до 2‑го триместру недостатність і дефіцит вітаміну D компенсували 82,6% жінок, до 3‑го триместру — 100,0%. Серед жінок, які не досягли цільових показників рівня 25(ОН)D до 34—36‑го тижня вагітності, статистично значущо частіше спостерігається анемія.

Висновки. Ризик гестаційного цукрового діабету був статистично значущо вищим у жінок із дефіцитом вітаміну D порівняно з вагітними без дефіциту вітаміну D. Ризик гестаційного цукрового діабету серед жінок становив 6,67 (95% довірчий інтервал 3,56—15,57; p<0,001).

Роль генетичних чинників у розвитку та прогресуванні діабетичної хвороби нирок

В. М. Єрохович — 2024-12-31

Діабетична хвороба нирок (ДХН) є одним із найсерйозніших ускладнень цукрового діабету (ЦД), яке може підвищувати ризик розвитку серцево‑судинних захворювань та значно погіршувати якість життя пацієнтів. У близько 40% осіб із діабетом протягом життя розвиваються діабетичні ураження нирок. Тому слід активно продовжувати пошук генетичних чинників ризику розвитку й прогресування ДХН, ураховуючи стійкі патологічні зміни фільтраційної здатності нирок за різного рівня глікемії та віку. Вивчення довжини теломер (ДТ) як кінцевих захисних частин хромосоми, за даними сучасних досліджень, є актуальним у прогнозуванні багатьох вікових та хронічних захворювань. Вкорочення ДТ спостерігається при старінні чи дії деяких ушкоджувальних чинників. Роль теломер у розвитку ДХН недостатньо вивчена. Припускають, що ДТ можна використовувати для ранньої діагностики та прогнозування незворотних змін рівня швидкості клубочкової фільтрації (ШКФ) при ЦД 2 типу.

Мета — оцінити взаємозв’язок між ДТ та ШКФ для визначення ризику прогресування ДХН.

Матеріали та методи. У крос‑секційному дослідженні взяли участь 84 пацієнти з ЦД 2 типу, яких розподілили на дві групи відповідно до ШКФ: група І (ШКФ <60 мл/(хв · 1,73 м²), n=20), група ІІ (ШКФ ≥ 60 мл/(хв · 1,73 м²), n=64). Вивчали ШКФ за формулою EPI‑CKD за креатиніном, величину співвідношення альбуміну та креатиніну в добовій сечі, глікований гемоглобін (HbA1c), загальний холестерин.

Результати. Середній вік пацієнтів у групі І становив 65,5 року, у групі ІІ — 62,1 року (p=0,11), ШКФ — (41,11±14,01) та (80,8±12,3) мл/(хв · 1,73 м²) відповідно (p <0,001), співвідношення альбуміну й креатиніну — 3,2 (2,1; 32,2) та 1,2 (0,6; 3,2) (мг/ ммоль) (р=0,004). У групі І виявлено прямо пропорційний зв’язок між ШКФ і ДТ (r=0,458; p=0,038), що свідчить про тісний зв’язок показника біологічного віку (ДТ) зі стійкими нирковими змінами клубочкової фільтрації та розвитком ДХН. Довжина теломер була статистично значущо коротшою в групі пацієнтів із ШКФ <60 мл/(хв · 1,73 м²) порівняно з групою зі збереженою фільтраційною здатністю нирок — 1,08 (0,91; 1,09) і 1,17 (1,03; 1,38) відповідно (р=0,035). Рівень HbA1c статистично значущо не відрізнявся в групах, але в групі ІІ був вище ((9,12±2,19) і (8,72±1,97)%, р=0,82). У групі І установлено обернено пропорційний зв’язок між загальним холестерином і ДТ (r=–0,48; p=0,018), що свідчить про вищий ризик серцево‑судинних захворювань унаслідок імовірного атеросклерозу. Тривалість ЦД 2 типу корелювала з ДТ найбільше в групі І (r=+0,581; р=0,023), що вказує на додатковий чинник ризику прогресування ДХН і зміни ШКФ із втратою більшої кількості нефронів, що функціонують.

Висновки. ДТ прямо пропорційно корелює з ШКФ, що свідчить про її потенціал як прогностичного маркера прогнозування ДХН. Вкорочення теломер може відображувати прискорене старіння ниркових клітин і підвищувати ризик розвитку ДХН в осіб з ЦД 2 типу.

Комбіноване малоінвазивне лікування великих вузлів щитоподібної залози категорії Bethesda II

О. В. Лазарук — 2024-12-31

Тривалість спостереження за пацієнтами в країнах, де використовували в лікуванні патології щитоподібної залози (ЩЗ) малоінвазивні методики, становить понад 20 років. Доцільність і безпечність хімічної склеротерапії (ХС) та лазеріндукованої інтерстиціальної термотерапії (ЛІТТ) для лікування доброякісних вузлів ЩЗ обґрунтовані й описані в рекомендаціях і настановах Європейської та Американської тиреоїдних асоціацій. Розроблено рекомендації для лікування кіст і солідно‑кістозних вузлів із використанням ХС. Крім лікування доброякісних вузлів, активно вивчають застосування малоінвазивних методів для лікування папілярних карцином і метастазів у пацієнтів із компресивним синдромом та гіперфункцією залози.

Мета — оцінити результати використання малоінвазивних методів лікування пацієнтів із вузловим зобом великого розміру з компресивним синдромом і протипоказаннями до хірургічного лікування (декомпенсована серцево‑легенева та/або ниркова недостатності).

Матеріали та методи. На базі клініки «Західний судинний центр» у м. Чернівці проведено обстеження та лікування з подальшим спостереженням 18 пацієнтів із великими солідно‑кістозними вузлами ЩЗ. Середній вік пацієнтів становив (52,5±3,1) року, серед них було 14 жінок і 4 чоловіки. Пацієнтів розподілили на дві групи спостереження: група І—12 осіб зі середнім об’ємом вузлів (8,8±2,1) см³, група ІІ—6 пацієнтів із розміром вузлів (17,6±0,9) см³. У пацієнтів групи ІІ спостерігали ознаки компресійного синдрому. За результатами дослідження крові на гормони ЩЗ порушень її функції не виявлено. За результатами цитологічного дослідження всі вузли належали до категорії Bethesda ІІ (The Bethesda System for Reporting Thyroid Cytopathology, 2023).

Результати. Після першого етапу лікування ХС вузли в групі І зменшилися на (23,6±3,0)% (p<0,005), у групі ІІ — на (17,9±1,7)% (p<0,05). Після ХС та ЛІТТ об’єм вузлів у групі І зменшився на (88,0±1,7)% (p<0,001), у групі ІІ — на (74,0±2,2)% (p<0,002).

Висновки. Для лікування пацієнтів із вузлами ЩЗ великого розміру категорії Bethesda ІІ слід використовувати органощадні малоінвазивні методи лікування. Такі методи можна застосовувати замість хірургічного лікування за наявності абсолютних протипоказань у два етапи: перший етап — використання ХС дає змогу зменшити вузол за рахунок рідинного компонента, другий етап — проведення ЛІТТ зменшує клітинний компонент вузла, що поліпшує якість життя пацієнта за рахунок зменшення компресійного синдрому.

Хірургічне лікування гіпертиреозу в період воєнних дій в Україні

О. Ю. Усенко — 2024-12-31

Гіпертиреоз — метаболічний розлад, пов’язаний із підвищеною секрецією йодовмісних гормонів щитоподібної залози (ЩЗ). На гіпертиреоз страждає 1—3% населення (2,0% жінок і 0,2% чоловіків). Найчастішою причиною гіпертиреозу є хвороба Грейвса (ХГ). Іншими причинами можуть бути багатовузловий токсичний зоб і солітарна токсична аденома. За останні два роки воєнних дій в Україні зареєстровано збільшення кількості пацієнтів із гіпертиреозом, що може бути пов’язане із впливом стресу в генетично схильних осіб. Підтверджено, що психосоціальні стресорні чинники є тригерами тиреоїдної дисфункції. Хвороба Грейвса, спричинена стресом, має певні особливості: складнощі з медикаментозним контролем гіпертиреозу, велика частота рецидивів захворювання, наявність депресії. При цьому ступінь стресу корелює з клінічною, але не з біохімічною тяжкістю ХГ. Хірургічне втручання було і залишається важливим методом лікування гіпертиреозу. Однак його роль порівняно з іншими методами відрізняється. Хірургічне втручання, частіше тотальна тиреоїдектомія, забезпечує швидшу та стійкішу ремісію ендокринних порушень, ніж консервативні стратегії. Останнім часом повідомляється про виконання термінової тиреоїдектомії в пацієнтів із погано контрольованою ХГ після швидкої медикаментозної оптимізації з мінімальним хірургічним ризиком. Необхідність термінового виконання операції зумовлена складнощами медикаментозного лікування, алергією на тиреостатики, агранулоцитозом, гепатотоксичністю, вагітністю, зобом великих розмірів із компресією. Така хірургічна тактика цілком прийнятна у вітчизняних пацієнтів при стрес‑індукованому гіпертиреозі. Воєнні дії та стрес можуть тривало впливати на розвиток і перебіг захворювань ЩЗ у населення України, що потребує коригування терапевтичних протоколів.

Мета — визначити особливості клінічного перебігу та хірургічного лікування гіпертиреозу в пацієнтів України в період воєнних дій.

Матеріали та методи. Проведено аналіз результатів хірургічного лікування 89 пацієнтів із гіпертиреозом (ХГ, багатовузловий токсичний зоб, солітарні токсичні аденоми) у клініці Національного наукового центру хірургії та трансплантології імені О.О. Шалімова НАМН України та КНП «Київська міська клінічна лікарня № 8» у період воєнних дій в (2022—2024). Серед пацієнтів переважали жінки (83,1%). Середній вік пацієнтів (48±1) рік (20—83 роки). У структурі госпітального реєстру всіх тиреоїдних операцій (n=376) на частку втручань із приводу гіпертиреозу припадало 23,6% (n=89).

Результати. Показання для операції були зумовлені: неефективністю тиреостатичної терапії та рецидивами, масивним збільшенням ЩЗ із симптомами компресії, бажанням завагітніти, карбімазол‑індукованим агранулоцитозом, наявністю орбітопатії Грейвса, кардіологічними ускладненнями гіпертиреозу та вподобаннями пацієнта. Тиреоїдектомію виконували при ХГ, багатовузловому токсичному зобі, гемітиреоїдектомію — при солітарних токсичних аденомах. У більшості спостережень (85,4%) планове оперативне втручання проводили за стійкого медикаментозного досягнення еутиреозу. Наш досвід лікування пацієнтів із захворюваннями ЩЗ у період воєнних дій свідчить про переважання осіб із гіпертиреозом з окупованих та прифронтових територій (59,6% (n=53)). За два роки війни в Україні ми відзначили збільшення кількості хворих із погано контрольованим гіпертиреозом (14,6%), коли проведене лікування не завжди давало змогу досягти стійкого еутиреоїдного статусу до операції, що часто протребувало виконання термінових операцій, спрямованих на досягнення еутиреозу до розвитку ускладнень. Це були пацієнти, в яких мали місце побічні ефекти тиреостатичної терапії, такі як агранулоцитоз і гепатотоксичність, відсутність реакції на високі концентрації тіонамідів, діти, вагітні та пацієнти з компресійним синдромом при зобі, що швидко зростав. У цих випадках приймали рішення щодо виконання термінової операції після проведення програми швидкої оптимізації. Швидку підготовку при погано контрольованому гіпертиреозі розпочинали не пізніше ніж за 10 днів до операції для досягнення в пацієнта клінічно еутиреоїдного статусу. Схема швидкої доопераційної оптимізації потребувала ретельного спостереження та корекції дози тиреостатиків. Крім цього, використовували низку нетіонамідних препаратів — розчин Люголя по 0,3 мл тричі на добу за схемою Пламмера, β‑адреноблокатори (анаприлін, бісопролол) по 20 мг/добу, стероїди (1 мг дексаметазону двічі на добу за 2—3 дні до операції), а також вітамін D (холекальциферол 4000 МО/добу) для профілактики післяопераційної гіпокальціємії. Оперативне втручання виконували за обов’язкового біохімічно підтвердженого еутиреоїдного статусу. Середня тривалість перебування в стаціонарі становила (48,5±0,3) год. У наших дослідженнях застосування протоколу прискореної доопераційної підготовки пацієнтів із гіпертиреозом, частіше при ХГ, у середньому протягом 10 днів до операції під суворим біохімічним та гормональним контролем дало змогу стабілізувати стан пацієнтів, зменшити кровообіг ЩЗ та її розміри, знизити операційні ризики, провести оперативне втручання з мінімальними ускладненнями, частота яких статистично значущо не відрізнялася порівняно з такою при плановій операції з приводу добре контрольованого гіпертиреозу.

Висновки. Хірургічне втручання є методом вибору для швидкого остаточного контролю гіпертиреозу при ХГ, багатовузловому токсичному зобі, токсичній аденомі. При ХГ та багатовузловому токсичному зобі доцільним є виконання тиреоїдектомії для запобігання пізнім рецидивам захворювання. У період воєнних дій в Україні серед хворих із гіпертиреозом переважали пацієнти з ХГ, більшість яких становили внутрішньо переміщені особи з окупованих територій і жителі прифронтових міст. У більшості цих пацієнтів гіпертиреоз мав погано контрольований характер, тому була виконана термінова тиреоїдектомія із застосуванням протоколу швидкої доопераційної оптимізації. Термінове хірургічне втручання при нестабільному перебігу ХГ може бути безпечно виконане при використанні ефективних протоколів прискореної доопераційної підготовки, які передбачають застосування комбінованої лікарської терапії з використанням тіонамідів, β‑адреноблокаторів, розчину Люголя за схемою Пламмера.

Синдром обструктивного апное уві сні як предиктор ускладнення супутніх патологій в осіб з ожирінням

В. С. Юзвенко — 2024-12-31

Діагностика та лікування синдрому обструктивного апное уві сні (СОАС) належить до однієї з актуальних проблем сучасної медицини, що зумовлено високою поширеністю синдрому. Однак у клінічній практиці спостерігається гіподіагностика СОАС. Рання діагностика та лікування СОАС, зокрема застосування неінвазивної допоміжної вентиляції легень постійним позитивним тиском під час сну, могли б запобігти розвитку й прогресуванню захворювань серцево‑судинної системи та значно поліпшити якість життя пацієнтів.

Мета — оцінити вплив СОАС на клініко інструментальні показники у хворих на ожиріння, установити кореляційні зв’язки між характеристиками кардіореспіраторного моніторингу сну та морфофункціональними параметрами, показниками вуглеводного й ліпідного обміну.

Матеріали та методи. Під спостереженням перебувало 78 хворих на ожиріння I—II ступеня. За результатами кардіореспіраторного моніторингу сну було сформовано три групи пацієнтів: перша — 26 пацієнтів з індексом апное гіпопное (ІАГ) <30 епізодів на годину (нетяжкий ступінь СОАС), друга — 26 хворих з ІАГ ≥30 епізодів на годину (тяжкий ступінь СОАС), третя — 26 хворих на ожиріння без СОАС. Групи були порівнянними за відсотковим співвідношенням чоловіків і жінок, середнім віком та індексом маси тіла (ІМТ).

Результати. Збільшення маси тіла та величини ІМТ у хворих на ожиріння пов’язане зі збільшенням кількості й загальної тривалості епізодів апное/гіпопное, ІАГ, а також зі зниженням рівня насиченості крові киснем (SpO₂). Обвід талії та стегон і величина їх співвідношення прямо пропорційно корелювали з кількістю та тривалістю епізодів апное/гіпопное, ІАГ, обернено пропорційно — з SpO₂. Значення коефіцієнта Спірмена становили від +0,23 до +0,57 та від –0,26 до –0,48 (р <0,05).

Висновки. У хворих на ожиріння із СОАС параметри кардіореспіраторного моніторингу сну (ІАГ, загальна тривалість епізодів апное) прямо пропорційно корелювали з ІМТ, обводом талії, рівнем артеріального тиску, загального холестерину та тригліцеридів у крові. Обернено пропорційну залежність виявлено між сатурацією кисню та глікемією натще і рівнем глікованого гемоглобіну.

Методи поляризаційної біомедичної оптики в діагностиці папілярної карциноми щитоподібної залози

Ю. Роговий — 2024-12-31

Clinical diagnosis of papillary thyroid carcinoma (PTC) usually occurs at the stage of tumor progression, accompanied by intensive processes of growth, invasion, formation of blood vessels to provide blood supply to the tumor, the structure and quantitative changes of which can be more informatively accurately assessed by polarization biomedical optics.

Objective — to substantiate the possibility of using polarization biomedical optics methods in the diagnosis of PTC based on the principles of integrative and integrated pathophysiology.

Materials and methods. Two groups of patients were studied: the control group — healthy donors (51 patients), the experimental group — patients with PTC (51 patients), who underwent a thyroid fine needle aspiration biopsy for diagnostic purposes using the fundamental idea of polarization biomedical optics with two analytical approaches — statistical and topographic (multifractal). Instrumental laser methods were used: polarization, interference, digital holographic. The statistical parameters of polarization azimuth maps, polarization azimuth of phase and multifractal spectra of digital microscopic images of native histological sections of thyroid biopsy of patients with papillary cancer were quantitatively evaluated with the determination of: Average, Dispersion, Asymmetry and Excess. The significance of differences compared to the control, taken as 100%, was evaluated using the Student’s parametric test (p<0.05).

Results. A significant increase in the asymmetry and excess of the polarization azimuth, a significant inhibition of the average polarization azimuth of phase digital microscopic images of native histological sections of thyroid biopsy of patients with PTC, a significant increase in the asymmetry and excess s of phase digital microscopic images of native histological sections of thyroid biopsy were revealed. A significant increase in dispersion and a probable decrease in the asymmetry and excess of multifractal spectra of polarization azimuth maps of digital microscopic images of native histological sections of thyroid biopsy of patients with PTC were shown.

Conclusions. Significant inhibition of the average azimuth of polarization of phase digital microscopic images of native histological sections of thyroid biopsy of patients with papillary cancer and significant decrease in the asymmetry and excess of multifractal spectra of polarization azimuth maps of digital microscopic images of native histological sections of thyroid biopsy of patients with papillary cancer are caused by papillary proliferation of transformed thyrocytes, as an amorphous component, in patients with papillary cancer as a result of activation of tumor progression with intensive processes of growth, invasion, and formation of blood vessels to provide blood supply to the tumor.

Інсулінорезистентність та гіперінсулінемія як патофізіологічний зв’язок між раком щитоподібної залози та ожирінням. Огляд

Г. Брента — 2024-12-31

Упродовж останніх десятиліть спостерігається зростання поширеності раку щитоподібної залози. Захворюваність на диференційований рак щитоподібної залози (РЩЗ) різко зросла протягом останніх 20 років у всьому світі. Очікується, що до 2030 р. РЩЗ стане четвертим за поширеністю раком. Швидке збільшення частоти виявлення РЩЗ останніми роками спричинило багато змін у лікуванні цих злоякісних пухлин. На частку РЩЗ припадає 3,4% від усіх онкологічних захворювань, які щорічно діагностують у світі. Деякі дані свідчать, що поширеність РЩЗ зростає в усьому світі набагато швидше, ніж інших злоякісних уражень. Це може бути наслідком широкого використання ультразвукового дослідження (УЗД) і тонкоголкової аспіраційної біопсії під контролем УЗД. Результати багатьох досліджень призвели до глобальної дискусії про причини такої ситуації. Деякі автори стверджують, що вища частота РЩЗ пояснюється гіпердіагностикою. Інші вважають, що додаткові чинники можуть відігравати роль у цьому процесі, наприклад, ожиріння та підвищений вплив іонізувального випромінювання. Зростання поширеності ожиріння в усьому світі пов’язане з резистентністю до інсуліну. Запропоновано гіпотези про зв’язки між цими явищами, переважно в осіб похилого віку та жінок, але вони не доведені. Проведено систематичний огляд літератури, щоб визначити, чи пов’язане збільшення поширеності раку щитоподібної залози з ожирінням чи лише з поліпшенням виявлення за допомогою кращих доступних методів візуалізації. Ретельний пошук літератури в базі даних PubMed і застосування критеріїв відбору дали змогу виявити 14 відповідних досліджень. Детальний аналіз даних цих досліджень показав існування зв’язку між раком щитоподібної залози, ожирінням, інсулінорезистентністю та гіперінсулінемією для осіб обох статей. Таким чином, зростання поширеності раку щитоподібної залози не залежить лише від поліпшеного виявлення. Необхідно провести дослідження для повного розуміння патофізіологічних зв’язків, особливо щодо жирової тканини та генетики, а також для поліпшення політики профілактики громадського здоров’я.