Особливості дренування ран в операціях на щитоподібній залозі

Анотація

Мета роботи – вивчення ефективності використання активного дренування рани для різних видів патології ЩЗ та обсягів оперативного втручання; вивчення залежності між розмірами ЩЗ, обсягом втручання та кількістю виділень з поопераційної рани.

Матеріали та методи. Проаналізовано час загоєння та об’єм ранових виділень з поопераційної рани у 946 хворих (включаючи 383 пацієнта, де застосовували антикоагулянти). Активне дренування за типом «гармошка» виконано у 486 пацієнтів, пасивне дренування – у 460. Кількість ранового ексудату з активних дренажів вимірювали шляхом переливання вмісту «гармошки» в градуйовану колбу, за пасивного дренування – зважуванням пов’язки з відніманням маси сухого аналогічного матеріалу та додаванням 20% до маси з урахуванням на висихання. Об’єм ЩЗ визначали шляхом УЗД за методом Brunn. Тривалість загоєння рани вимірювали в днях.

Результати та обговорення. Середні терміни загоєння ран після активного дренування були вірогідно коротшими, ніж після пасивного. Є пряма залежність між об’ємом видаленої ЩЗ і кількістю ексудату починаючи з об’єму понад 30 мл зі збільшенням кількості виділень у випадках використання антикоагулянтів. За рівних об’ємів ЩЗ кількість ексудату з рани є більшою у хворих, оперованих із приводу хвороби Грейвса або раку ЩЗ. Це може бути пов’язано зі зміненою судинною проникністю та посиленням обмінних процесів за хвороби Грейвса, а також з травмою, отриманою внаслідок виконання дисекции шиї з приводу раку ЩЗ. Використання антикоагулянтів збільшує кількість ексудату з поопераційних ран у середньому на 18%.

Висновки. Застосування активного дренування в операціях на ЩЗ є ефективнішим, ніж пасивного, та прискорює одужання та реабілітацію хворих. Можливо ушивання поопераційної рани без дренування для гемітиреоїдектомії або тиреоїдектомії з приводу вузлового чи багатовузлового зоба, якщо об’єм видаленої частки/залози не перебільшує 15 см³ і без застосування антикоагулянтів.