Торакоскопічна паратиреоїдектомія: 22-річний досвід

Анотація

Торакоскопічну паратиреоїдектомію (ТП) розглядають як кращий підхід до лікування первинного гіперпаратиреозу, спричиненого гіперфункцією прищитоподібних залоз, розташованих у середостінні. Даних про її доцільність і безпечність недостатньо через незначну частоту цього захворювання.

Мета роботи — оцінити безпечність і доцільність проведення торакоскопічної паратиреоїдектомії.

Матеріали та методи. Проведено ретроспективний аналіз даних 25 пацієнтів (14 чоловіків, 11 жінок), яким була проведена ТП у Kliniken Essen‑Mitte та Wuppertal Helios Hospital у період із серпня 2002 р. до грудня 2024 р. Як початкову операцію з приводу первинного гіперпаратиреозу ТП проведено 15 пацієнтам. У 7 пацієнтів зареєстровано гіперпаратиреоз, що персистує, після операції на шийці матки, у 1 — гіперпаратиреоз, що рецидивує, у 2 — вторинний гіперпаратиреоз. Середній вік хворих становив 60 років (діапазон: 27—77 років). Медіастинальне розташування прищитоподібної залози запідозрено при проведенні метокси‑ізо‑бутил‑ізонітрил (MIБI)‑сцинтиграфії у 18 випадках. У 5 пацієнтів показники МІБІ‑сцинтографії були негативні, у 2 МІБІ‑сцинтиграфію не проводили. У всіх випадках локалізація прищитоподібної залози була підтверджена комп’ютерною томографією в режимі 4D (n=17), магнітно‑резонансною томографією (n=3) або позитронно‑емісійною комп’ютерною томографією (n=5). Проаналізовано показники сироваткового кальцію та паратгормону до та після операції, гістопатологічні звіти й протоколи операції. Інтраопераційний рівень паратгормону вимірювали за допомогою швидкого аналізу, щоб підтвердити ефективність процедури через 15 хв після резекції.

Результати. За досліджуваний період виконано 26 торакоскопічних операцій. Загальний показник ефективності операцій становив 84,6%, оскільки в 4 випадках торакоскопічно не видаляли тканину прищитоподібної залози, що гіперфункціонує. У першому випадку потрібен був шийний доступ, у другому через рік проведено повторну операцію з торакоскопічним підходом, у третьому випадку операція сприяла нормалізації рівня кальцію в сироватці крові, незважаючи на відсутність тканини прищитоподібної залози в цитологічному препараті, у четвертому випадку зареєстровано післяопераційне підвищення рівня паратгормону за нормального вмісту кальцію в сироватці крові. Середня тривалість операцій становила 80 хв (20—320 хв). Післяопераційних випадків смерті або серйозних ускладнень не зафіксовано. Випадків проведення стернотомії або торакотомії не було. Частота ускладнень становила 4,2%, зокрема один випадок хілотораксу з наступним успішним ретроперитонеоскопічним перев’язуванням грудної лімфатичної протоки та один випадок тимчасового діафрагмального паралічу. Середня тривалість післяопераційного перебування в лікарні становила 2 дні (від 2 до 6 днів). Повторних госпіталізацій з будь‑яких причин після виписки не зареєстровано.

Висновки. Торакоскопічна паратиреоїдектомія є безпечною та доцільною, оскільки є оптимальним варіантом лікування в більшості випадків медіастинальної аденоми прищитоподібних залоз, але потребує точного визначення доопераційної локалізації, щоб гарантувати успіх лікування.