Роль генетичних чинників у розвитку та прогресуванні діабетичної хвороби нирок

Анотація

Діабетична хвороба нирок (ДХН) є одним із найсерйозніших ускладнень цукрового діабету (ЦД), яке може підвищувати ризик розвитку серцево‑судинних захворювань та значно погіршувати якість життя пацієнтів. У близько 40% осіб із діабетом протягом життя розвиваються діабетичні ураження нирок. Тому слід активно продовжувати пошук генетичних чинників ризику розвитку й прогресування ДХН, ураховуючи стійкі патологічні зміни фільтраційної здатності нирок за різного рівня глікемії та віку. Вивчення довжини теломер (ДТ) як кінцевих захисних частин хромосоми, за даними сучасних досліджень, є актуальним у прогнозуванні багатьох вікових та хронічних захворювань. Вкорочення ДТ спостерігається при старінні чи дії деяких ушкоджувальних чинників. Роль теломер у розвитку ДХН недостатньо вивчена. Припускають, що ДТ можна використовувати для ранньої діагностики та прогнозування незворотних змін рівня швидкості клубочкової фільтрації (ШКФ) при ЦД 2 типу.

Мета — оцінити взаємозв’язок між ДТ та ШКФ для визначення ризику прогресування ДХН.

Матеріали та методи. У крос‑секційному дослідженні взяли участь 84 пацієнти з ЦД 2 типу, яких розподілили на дві групи відповідно до ШКФ: група І (ШКФ <60 мл/(хв · 1,73 м²), n=20), група ІІ (ШКФ ≥ 60 мл/(хв · 1,73 м²), n=64). Вивчали ШКФ за формулою EPI‑CKD за креатиніном, величину співвідношення альбуміну та креатиніну в добовій сечі, глікований гемоглобін (HbA1c), загальний холестерин.

Результати. Середній вік пацієнтів у групі І становив 65,5 року, у групі ІІ —  62,1 року (p=0,11), ШКФ — (41,11±14,01) та (80,8±12,3) мл/(хв · 1,73 м²) відповідно (p <0,001), співвідношення альбуміну й креатиніну — 3,2 (2,1; 32,2) та 1,2 (0,6; 3,2) (мг/ ммоль) (р=0,004). У групі І виявлено прямо пропорційний зв’язок між ШКФ і ДТ (r=0,458; p=0,038), що свідчить про тісний зв’язок показника біологічного віку (ДТ) зі стійкими нирковими змінами клубочкової фільтрації та розвитком ДХН. Довжина теломер була статистично значущо коротшою в групі пацієнтів із ШКФ <60 мл/(хв · 1,73 м²) порівняно з групою зі збереженою фільтраційною здатністю нирок — 1,08 (0,91; 1,09) і 1,17 (1,03; 1,38) відповідно (р=0,035). Рівень HbA1c статистично значущо не відрізнявся в групах, але в групі ІІ був вище ((9,12±2,19) і (8,72±1,97)%, р=0,82). У групі І установлено обернено пропор­ційний зв’язок між загальним холестерином і ДТ (r=–0,48; p=0,018), що свідчить про вищий ризик серцево‑судинних захворювань унаслідок імовірного атеросклерозу. Тривалість ЦД 2 типу корелювала з ДТ найбільше в групі І (r=+0,581; р=0,023), що вказує на додатковий чинник ризику прогресування ДХН і зміни ШКФ із втратою більшої кількості нефронів, що функціонують.

Висновки. ДТ прямо пропорційно корелює з ШКФ, що свідчить про її потенціал як прогностичного маркера прогнозування ДХН. Вкорочення теломер може відображувати прискорене старіння ниркових клітин і підвищувати ризик розвитку ДХН в осіб з ЦД 2 типу.