Можливості імуногістохімічних маркерів HBME‑1, TROP-2, Galectin-3 та Кі-67 для оптимізації діагностики фолікулярних карцином

Анотація

У клінічній практиці існує діагностична дилема щодо верифікації фолікулярних карцином щитоподібної залози (ФКЩЗ) та фолікулярної аденоми (ФА) за допомогою морфологічного дослідження у хворих, прооперованих із приводу вузлового зоба, із цитологічним висновком відповідно до класифікації Bethesda ІІІ, IV та V.

Мета роботи — вивчити ефективність застосування імуногістохімічних маркерів HBME‑1, TROP‑2, Galectin‑3 та Кі‑67 у діагностиці фолікулярної аденоми та фолікулярних карцином щитоподібної залози на гістологічному матеріалі хворих, прооперованих із приводу вузлового зоба з цитологічним висновком за класифікацією Bethesda ІІІ, IV та V.

Матеріали та методи. Досліджено 124 хворих, прооперованих з приводу фолікулярних вузлових новоутворень із цитологічним висновком за Bethesda «Gray zone». За результатами патогістологічного дослідження ФКЩЗ мала місце в 26 (20,97%) випадках, ФА — у 98 (79,03%). Проведено імуногістохімічні реакції з використанням моноклональних антитіл проти людського HBME‑1, TROP‑2, Galectin‑3 та Ki‑67 («Bio SB», США). Критерії оцінки — інтенсивність забарвлення (від 0 до 3) та частка забарвлених клітин у полі зору. 

Результати. Найвищу загальну діагностичну ефективність за рахунок високої специфічності (93,9 і 96,9%) забезпечують, відповідно маркери TROP‑2 та Ki‑67, але їхня чутливість украй низька (0 та 11,5% відповідно) тобто корисного змістового навантаження ці тести не мають. Для виявлення захворювання найкориснішим є тест на основі НВМЕ‑1 (чутливість — 88,5%): були пропущені лише 3 випадки з 26, але він дає дуже багато хибних «спрацювань» — 74 із 98. Тест на основі Galectin‑3 відносно точно визначає відсутність захворювання — 78 із 98 таких випадків (специфічність — 79,6%), але неефективний для пошуку захворювання — 9 «спрацювань» із 26 випадків ФКЩЗ. При одночасній відсутності реакції маркерів НВМЕ‑1 і Galectin‑3 із майже 0,9 ймовірністю можна очікувати відсутність у хворого ФКЩЗ. Натомість при максимальній силі реакції ймовірність виявлення ФКЩЗ становить 0,667.

Висновки. Для диференційної діагностики ФА та ФРЩЗ найбільш значущим імуногістохімічним маркером виявився HBME‑1 (чутливість — 88,5%). Використання маркерів TROP‑2 та Ki‑67 в імуногістохімічному дослідженні не було корисним для виявлення ФКЩЗ (чутливість — 0 та 11,5% відповідно). Одночасне застосування маркерів НВМЕ‑1 і Galectin‑3 виявило, що відсутність імуногістохімічної реакції можна трактувати на користь наявності в пацієнта ФА, а одночасна позитивна реакція обох маркерів є пересторогою щодо діагнозу ФКЩЗ.