Післяопераційний гіпопаратиреоз: актуальність, профілактика, лікування. Огляд

Анотація

Метою цієї статті є огляд основних аспектів післяопераційного гіпопаратиреозу, причин і механізмів його розвитку, профілактики, результатів та наслідків лікування. Післяопераційний гіпопаратиреоз є частим ускладненням операцій на щитоподібній залозі. Він знижує якість життя пацієнтів, у деяких випадках призводить до інвалідності та смертності. Проведено аналіз методів профілактики інтраопераційних травм прищитоподібних залоз, післяопераційного гіпопаратиреозу та наведено їхню оцінку різними авторами. Звернено увагу на те, що неконт­рольована медикаментозна терапія післяопераційного гіпопаратиреозу має низку побічних ефектів, які спричинюють розвиток ускладнень у функціонуванні органів і систем організму (слуху, зору, серцево‑судинної, нервової та сечовидільної систем, опор­но‑рухового апарату, шлунково‑кишкового тракту). Зниження якості життя зі значним негативним впливом на фізичне, психічне чи емоційне здоров’я зареєстроване в багатьох дослідженнях із використанням стандартизованих інструментів, валідованих для хронічних захворювань. Тому особливого значення й актуальності набуває профілактика та зменшення кількості випадків постійної форми післяопераційного гіпопаратиреозу. Науковий інтерес до проблеми післяопераційного гіпопаратиреозу зумовлений суперечливими результатами сучасних досліджень, особливо щодо запобігання розвитку функціональної недостатності прищитоподібних залоз. Серед ризиків післяопераційного гіпопаратиреозу виділяють чинники, пов’язані з пацієнтом (поліморбідність, дефіцит вітаміну D, жіноча стать, молодий вік), а також із захворюванням, що є показанням до проведення операції (зоб, злоякісна пухлина, що прогресує, гіпертиреоз, автоімунний тиреоїдит), та хірургічним втручанням (обсяг хірургічного втручання, повторні операції, досвід хірурга).