Чинники ризику розвитку дистресу, пов’язаного з цукровим діабетом, у населення України

Анотація

Пов’язаний із цукровим діабетом (ЦД) дистрес — це психологічний синдром, який спричиняє погіршення перебігу і прогнозу пацієнтів із ЦД. Цукровий діабет значною мірою впливає на психосоціальне благополуччя та психічне здоров’я, що виявляється у вигляді депресії, тривоги та стресу, постійного страху перед гіпоглікемічними станами, порушеннями харчових звичок та розвитку дистресу як найпоширенішого психологічного коморбідного розладу.

Мета роботи — оцінити пов’язаний із ЦД дистрес та чинники його розвитку в дорослих хворих на ЦД в Україні за допомогою шкали діабетичного дистресу (DDS‑17).

Матеріали та методи. У період з березня до вересня 2023 року проведено перехресний аналіз за участю 126 пацієнтів із ЦД віком від 18 до 72 років (в середньому (48,2±6,9) року). Серед учасників дослідження було 93 (73,8%) жінки і 33 (26,2%) чоловіки. Визначали демографічні (стать, вік, маса тіла та зріст) і соціальні (сімейний стан, зайнятість, місце проживання) показники. Розраховували індекс маси тіла (ІМТ) з розподілом на три категорії: нормальна, надмірна маса тіла та ожиріння. Анкета містить запитання про паління, сімейний стан, зайнятість, місце проживання (постійна адреса або внутрішньо переміщені особи), історію хвороби (ЦД, ускладнення) та схему лікування ЦД (пероральні протидіабетичні засоби, інсулін або їхнє поєднання).

Результати. У хворих на ЦД віком понад 40 років зареєстровано достовірно вищі показники емоційного стресу порівняно з молодшими пацієнтами (72,9% проти 46,3%, р=0,034). Внутрішньо переміщені особи з ЦД мали статистично значущо більший дистрес (90,8% проти 61,3%, р=0,023). У пацієнтів з ожирінням також зафіксували сильний дистрес (68,1% у порівнянні з особами з надмірною масою тіла — 48,1%; р=0,039). Схожі результати виявлено в неодружених (розлучених або овдовілих) і одружених учасників (78,3% і 49,2%; р=0,037). Установлено прямий кореляційний зв’язок між станом компенсації ЦД і дистресом. Хворі з рівнем глікованого гемоглобіну >6,5% і 5,7 — 6,4% мали помірний або сильний дистрес (45,3 і 40,6%; р=0,048).

Висновки. Частота пов’язаного з ЦД дистресу в Україні є високою. Він поширеніший серед внутрішньо переміщених осіб, а також серед хворих з вищим рівнем HbA1c, неодружених осіб і пацієнтів, які отримують комплексну схему лікування. Скринінг на діабетичний дистрес і надання кращої психологічної підтримки хворим можуть оптимізувати клінічні результати.