Дослідження психоемоційних та фенотипічних особливостей хворих на цукровий діабет 2 типу під впливом терапії інкретиноміметиками

Анотація

Проблема діагностики і лікування психоневрологічних ускладнень сьогодні набула особливої актуальності у пацієнтів з цукровим діабетом (ЦД) 2 типу, для яких характерні тривалі ускладнення у вигляді дисфункції нервової системи, неврологічних та поведінкових розладів.

Мета роботи — дослідити взаємозв’язки між психометричними характеристиками та гормонально‑метаболічними особливостями у хворих на цукровий діабет 2 типу на тлі застосування агоністів рецепторів глюкагоноподібного пептиду‑1 (арГПП‑1).

Матеріали та методи. Обстежено 36 осіб з ЦД 2 типу (19 чоловіків і 17 жінок, середній вік — (58,20±9,12) року). Визначали особливості фенотипу: антропометричні показники, композицію тіла методом біоелектричного імпедансу з використанням аналізатора «Tanita». За допомогою відповідних опитувальників вивчали рівень тривоги і депресії, психологічного дистресу, проводили оцінку нейропсихологічних порушень та гормонального дисбалансу кортизолу.

Результати. Під час лікування арГПП‑1 (6 міс) спостерігали поліпшення композиції тіла: статистично значуще зниження ступеня загального (індекс маси тіла та відсоток вісцерального жиру), абдомінального (обвід талії та рівень вісцелярного жиру) ожиріння. Після лікування зафіксували зниження середніх сумарних показників тривоги та депресії як у жінок, так і в чоловіків, статистично значущі зміни відзначено за шкалою «депресія», але не за шкалою «тривога». Виявлено зниження середнього сумарного показника дистресу в загальній групі, але в групі жінок на відміну від групи чоловіків оцінки статистично значущо знизилися за всіма шкалами. Тестування для оцінки гормонального дисбалансу кортизолу продемонструвало зменшення балів після лікування в загальній групі хворих, переважно за рахунок зміни оцінок у групі жінок, що узгоджується з результатами оцінки дистресу при діабеті, тобто у жінок вияви гіперкортизолемії асоціювалися із дистресом. Не виявлено статистично значущих змін між показниками до і після лікування у пацієнтів обох груп за оцінками подолання стресу, хоча спостерігались деякі гендерні відмінності вихідних оцінок, пов’язані з більшою емоційністю у жінок.

Висновки. Застосування терапії арГПП‑1 у пацієнтів з ЦД 2 типу на тлі поліпшення показників композиції тіла (зменшення загального і абдомінального ожиріння) сприяло позитивним змінам психоемоційних та соціальних показників (оцінок тривоги і депресії, дистресу при діабеті, гормонального дисбалансу кортизолу). У жінок на відміну від чоловіків відзначено статистично значущі зміни оцінок дистресу та дисбалансу кортизолу.