Усунення надлишкового бактеріального росту в тонкій кишці як допоміжний метод лікування цукрового діабету 2 типу

Анотація

Досліджень, присвячених вивченню частоти синдрому надмірного бактеріального росту (СНБР) у хворих на цукровий діабет (ЦД) 2 типу, мало, а їх результати мають неповний і суперечливий характер. Є лише поодинокі наукові праці щодо впливу усунення СНБР на перебіг ЦД 2 типу.

Мета роботи — уточнити частоту синдрому надлишкового бактеріального росту та значення його усунення у хворих на цукровий діабет 2 типу.

Матеріали та методи. Обстежено 108 пацієнтів із ЦД 2 типу (60 чоловіків і 48 жінок) віком від 32 до 65 років (середній вік — (45 ± 18) років), в яких спостерігалися такі гастроінтестинальні симптоми, як здуття та біль у животі, а також порушення випорожнення. Також обстежено 30 клінічно здорових осіб (середній вік — (33 ± 12) років). Усім хворим для діагностики СНБР проводили Н₂‑дихальний тест з лактулозою (Н₂‑ЛДТ). Пацієнтів з позитивними результатами Н₂‑ЛДТ (50 пацієнтів) простим сліпим методом залежно від лікування рандомізували на дві групи. У першій групі 24 пацієнти продовжували отримувати раніш призначену базисну пероральну цукрознижувальну терапію, у другій групі 26 пацієнтам додатково до базисної терапії для усунення СНБР призначали рифаксимін‑a («Альфа Нормікс») у добовій дозі 1200 мг протягом 14 днів. Первинним критерієм ефективності лікування вважали частку пацієнтів з негативним результатом Н₂‑ЛДТ після лікування, вторинними критеріями — частку пацієнтів з клінічним поліпшенням (зменшення абдомінального болю, здуття та порушень випорожнення) через 2 тиж лікування, а також пацієнтів з компенсацією ЦД через 2 міс після закінчення лікування.

Результати. За результатами Н₂‑ЛДТ, наявність СНБР зафіксовано у 50 із 108 хворих на ЦД 2 типу (46,3 %) та 2 (6,6 %) осіб із контрольної групи. Частота СНБР зростала у хворих з тривалішим перебігом ЦД 2 типу та його субкомпенсацією і декомпенсацією. Додаткове призначення хворим на ЦД 2 типу із супутнім СНБР рифаксиміну‑a у дозі 1200 мг/добу протягом 14 днів було безпечним та добре переносилося, у 76,9 % випадків — сприяло ерадикації СНБР, у 73,8 % — супроводжувалось клінічним ефектом, у 80,8 % — протягом наступних 2 міс сприяло компенсації ЦД 2 типу, що статистично значущо більше, ніж в контрольній груп.

Висновки. Синдром надлишкового бактеріального росту діагностували у значної кількості (46,3 %) хворих на ЦД 2 типу, що підтверджує припущення, що кишковий дисбіоз і зокрема СНБР можуть відігравати важливу роль у патогенезі ЦД 2 типу. За наявності СНБР додаткове до базисної пероральної цукрознижувальної терапії призначення рифаксиміну‑a у добовій дозі 1200 мг протягом 2 тиж сприяло його зникненню та клінічному поліпшенню у більшості хворих, а також розвитку компенсації ЦД. Рифаксимін‑a можна розглядати як безпечний та ефективний додатковий патогенетичний засіб лікування хворих на ЦД 2 типу із супутнім СНБР.