Вплив ожиріння на розвиток тиреоїдного раку: результати власних досліджень

Анотація

Мета роботи — дослідити наявність причинно-наслідкового зв’язку між надлишковою масою тіла та ризиком розвитку раку щитоподібної залози (ЩЗ), а саме високодиференційованих форм, а також можливість використання індексу маси тіла (ІМТ) як предиктора злоякісності новоутворень ЩЗ. Матеріали та методи. Відібрано та проаналізовано 825 історій хвороби пацієнтів, прооперованих в Українському науково-практичному центрі ендокринної хірургії, трансплантації ендокринних органів і тканин МОЗ України за період із січня 2019 до червня 2020 р., віком від 19 до 84 років (середній вік — (46,5± 0,4) року). Жінок було 703 (85,2 %), чоловіків — 122 (14,8 %). З приводу доброякісної патології прооперовано 171 (20,7 %) хворого (1-ша група), 92 (11,2 %) мали патогістологічний висновок щодо пухлини з невизначеним потенціалом злоякісності (2-га група), 562 (68,1 %) прооперовані з приводу раку ЩЗ (3-тя група). Для оцінки антропометричних показників з метою класифікації та реєстрації надлишкової маси тіла і ожиріння використовували ІМТ. Ураховано функціональний стан залози — випадки гіпертиреозу (тиреотоксикозу) та гіпотиреозу в дослідження не залучали. Результати та обговорення. Частка хворих як з надмірною масою тіла, так і з ожирінням у дослідних групах була приблизно однаковою, тобто із зростанням ІМТ > 25 кг/м2 не відзначено статистично значущих змін у встановлених діагнозах. Суттєвої відмінності не спостерігали через відсутність статистично значущої різниці в переважанні дослідних груп у категоріях маси тіла (нормальна, надмірна та ожиріння), а також у діапазонах ІМТ. З використанням методу ROC-аналізу проведено дослідження зв’язку між величиною ІМТ і наявністю/відсутністю злоякісної пухлини при застосуванні вирішального правила X ≥ T. Величина площі під кривою AUC 0,473 спростовує твердження, що збільшення величини ІМТ супроводжується зростанням ризику виникнення новоутворень злоякісного характеру. Зміна напряму тесту також була малоефективною. В цьому випадку AUC = 0,538. В обох випадках значення AUC дуже близькі до 0,5 і перебувають у межах 95 % довір­чого інтервалу, що свідчить про вкрай низьку ефективність використання ІМТ як предиктора для диференціації злоякісного і доброякісного характеру новоутворень — класифікатор перебуває практично на рівні випадкового вгадування. Висновки. Дослідження не показало існування зв’язку між надлишковою масою тіла і ризиком розвитку раку ЩЗ (високодиференційованих форм). На підставі ROC-аналізу доведено, що значення ІМТ не може бути предиктором наявності або відсутності раку у хворих з вузловими утвореннями ЩЗ.