Зв’язок ендотеліну-1 з розвитком рецидивів при хірургічному лікуванні діабетичної макулопатії у хворих на цукровий діабет 2 типу

Анотація

Актуальність теми. При цукровому діабеті (ЦД) 2 типу в судинному ендотелії розгортається каскад патологічних реакцій, який, у свою чергу, включається в механізми патогенезу та спричиняє розвиток ускладнень. Основним маркером функції ендотелію є його гормон — ендотелін-1 (ЕТ-1). Мета роботи — з’ясувати зв’язок ендотеліну-1 з з розвитком рецидивів при хірургічному лікуванні діабетичної макулопатії із використанням різних варіантів вітреоретинальних втручань у хворих на цукровий діабет 2 типу. Матеріали та методи. Під спостереженням перебували 313 хворих на ЦД 2 типу (313 очей) з діабетичною макулопатією (ДМП) та початковою (1-ша група; n = 40), помірною або тяжкою непроліферативною (НПДР; 2-га група; n = 92) та проліферативною діабетичною ретинопатією (ПДР; 3-тя група; n = 181). Ступінь тяжкості діабетичної ретинопатії та ДМП встанов­­лювали відповідно до рекомендацій Амери­кансь­­кої академії офтальмології (ААО, 2002). У нашому дослідженні пацієнти отримували 4 види хірургічного лікування: 78 хворим (78 очей) провели трипортову закриту субтотальну вітректомію; 85 хво­­рим (85 очей) — закриту субтотальну вітректомію з пілінгом внутрішньої пограничної мембрани (ВПМ) сітківки; 81 хворому (81 око) — закриту субтотальну вітректомію з пілінгом ВПМ сітківки у поєднанні з пан­­ретинальною лазеркоагуляцією; 69 хворим (69 очей) — закриту субтотальну вітректомію з пілінгом ВПМ сітківки та панретинальною лазеркоагуляцією у поєд­­нанні з факоемульсифікацією катаракти. У пацієнтів до виконання хірургічного втручання було визначено сироватковий рівень ЕТ-1 методом імуноферментного аналізу. У контрольну групу увійшли 95 осіб. Для статистичної обробки отриманих даних використовували програму Statistica 10 (StatSoft, Inc., USA). Результати та обговорення. Вміст ЕТ-1 у крові хворих із ДМП багаторазово підвищувався: показник у 1-й гру­­пі перевищував такий у контрольній у 2,9 разу, у 2-й — у 3,7 разу та у 3-й — у 4,6 разу (р < 0,001). Початковий вміст ЕТ-1 не відрізнявся при різних методах хірургічного втручання, також не було статистичної різниці між вмістом ЕТ-1 у кожній з груп при застосуванні різних методів хірургічного лікування (р > 0,5). Вміст ЕТ-1 був достовірно вищим у хворих 1-ї групи з наявністю рецидивів, ніж у хворих тієї ж групи, що рецидивів не мали (у 1,4 разу; p < 0,001). У хворих решти груп такої різниці показників не було (р > 0,2). Отже, рівень ЕТ-1 має значення для формування рецидивів тільки для хворих з початковою НПДР. Також вміст ЕТ-1 був вищим у хворих із помірною і тяжкою НПДР та ПДР, які мали ранні стійкі рецидиви (p < 0,001). Висновки. Отримані результати свідчать про на­­явність зв’язку сироваткового рівня ЕТ-1 із виникненням ранніх стійких рецидивів хірургічного лікування ДМП у хворих на ЦД 2 типу.