Вплив соціального статусу на результати лікування пацієнтів із цукровим діабетом 2 типу та синдромом діабетичної стопи

Анотація

Синдром діабетичної стопи (СДС) є найбільш соціально значущим ускладненням цукрового діабету (ЦД) в усьому світі. Розвивається це вкрай небезпечне ускладнення майже у кожного шостого пацієнта із цукровим діабетом.

Мета: оцінка впливу соціального статусу хворих із СДС (проживання з родиною, часткове перебування під наглядом родичів, самотність) на перебіг хвороби.

Матеріал і методи. Під спостереженням перебували 198 хворих на ЦД 2 типу (ЦД2) з СДС. Вік пацієнтів становив від 39 до 76 років. Хворих розподілили на три групи: ті, які проживали з родиною; ті, які перебували частково під наглядом родичів; самотні. Протягом 12 місяців вивчали роль сім’ї в їх лікуванні. Проведено подвійний аналіз – залежно від типу проживання та від того, з родичами або самостійно пацієнти відвідували лікаря.

Результати. Через 6 і 12 місяців у пацієнтів, які проживали з родиною, відзначено помітне зменшення кількості рецидивів СДС. У самотніх у ці терміни зафіксовано достовірне зростання кількості виразкових дефектів стоп. У групі «часткового нагляду» зменшення кількості рецидивів СДС набуло статистичної значущості лише через 1 рік. Також відзначено достовірне зменшення частоти розвитку гнійно-некротичних ускладнень серед пацієнтів, які відвідували лікаря в супроводі рідних.

Висновки. Наше дослідження довело, що недостатній контроль за дотриманням лікарських рекомендацій призводить до збільшення кількості рецидивів синдрому діабетичної стопи у пацієнтів з цукровим діабетом. Турбота родичів впливає на позитивний результат лікування. Відмічено, що проживання в родині найбільшою мірою та достовірно покращує результати лікування. Зменшуються ризики виникнення рецидивів, тому що саме родичі контролюють прийом препаратів, проводять огляд нижніх кінцівок і за перших симптомів звертаються за допомогою.