Стратегії лікування папілярних тиреоїдних карцином через 32 роки після аварії на Чорнобильській АЕС

Анотація

Ризик розвитку карцином щитоподібної залози у постраждалих у дитячому віці в результаті аварії на ЧАЕС осіб буде зберігатися ще тривалий час. Проведення постійного тиреоїдного скринінгу цієї групи дозволить виявити захворювання на ранніх стадіях розвитку. Основними ключовими питаннями в лікуванні тиреоїдних карцином залишаються: точність доопераційної цитоморфологічної діагностики, стратифікація ризику та агресивність лікування.

Мета: Оцінити результати лікування й визначити оптимальний протокол діагностики, терапії та моніторингу пацієнтів з папілярними тиреоїдними карциномами.

Матеріал та методи. Проведений аналіз лікування 5 830 пацієнтів з папілярним раком щитоподібної залози за період з 1990 по 2015 роки. Термін спостереження становив від 1 до 25 років після первинної операції, в середньому 11,8±2,1 року. Вік хворих варіював від 7 до 74 років. Середній вік становив 38,3±7,4 року. Пацієнтів жіночої статі було 4 706 (80,7%), чоловічої – 1 124 (19,3%).

Результати та обговорення. Папілярні тиреоїдні карциноми раннього післяаварійного періоду характеризувалися коротким попереднім періодом розвитку, високим біологічним потенціалом злоякісності з високим рівнем інвазивності (екстратиреоїдна інвазія – 51,7%, реґіонарне лімфогенне метастазування – 36,7%, віддалене метастазування в легені – 5,2%). З часом підвищення якості ультразвукової і цитологічної діагностики дозволило збільшити кількість операцій, які проведені на ранніх стадіях розвитку карцином – до 59,8% спостережень. В терапевтичному протоколі була використана тактика рестратифікації ризику на етапах лікування, з визначенням обсягу хірургічного втручання, характеру терапії радіоактивним йодом і супресивної терапії левотироксином. Проведено 5267 (90,3%) тиреоїдектомій, 563 (9,7%) лобектомій при мінімально-інвазивній папілярній карциномі, 1633 (29%) дисекцій шиї різного обсягу. При локально-інвазивних пухлинах виконувались операції з резекцією органів аеродигестивного тракту. В більшості випадків при розповсюджених формах захворювання виконання тиреоїдектомії з дисекцією центрального та, при необхідності, бокових відсіків шиї з подальшою аблацією радіоактивним йодом дозволило знизити кількість рецидивів в 2,5 рази. Рецидивні та резидуальні йодрезистентні метастази призвели до повторних операцій. Виконання профілактичної дисекції центрального відсіку шиї дозволило покращити діагностику мікрометастазів, досягти зниження рівня передаблаційного тиреоглобуліну та знизити променеве навантаження при терапії I131. Виконання лобектомії при мінімально-інвазивній папілярній карциномі категорії Т1 є досить радикальним втручанням і не збільшує ризик розвитку рецидиву. Застосування диференційованого лікувального підходу дозволило досягти сприятливих результатів лікування. Безрецидивна виживаність протягом 5 років становила 95,7%, 10 років – 92,5% і 15 років – 79,4%. Кумулятивне п'ятирічне виживання за методом Каплан-Мейер становило 99,1%, десятирічне – 98,9%, п'ятнадцятирічне – 98,9%.

Висновки. Стратегії лікування папілярних тиреоїдних карцином у населення України мають носити персоніфікований характер. В більшості випадків залишається виправданим радикальний протокол лікування, який оснований на виконанні тиреоїдектомії з дисекцією шиї та аблаційною терапією I131. В групі низького ризику при мінімально-інвазивній папілярній карциномі можливе виконання гемітиреоїдектомії з наступною супресивною терапією левотироксином.