Порушення розвитку статі в Україні: наш досвід

Анотація

Мета. Консенсусом щодо порушень розвитку статі (ПРС) затверджено зміни в термінології та виділено три групи інверсії статі – з хромосомними порушеннями, з нормальним чоловічим та з нормальним жіночим каріотипом. Метою дослідження було визначення частоти, клінічного поліморфізму та генетичної гетерогенності випадків ПРС в Україні.

Матеріали і методи. Проведено ретроспективний аналіз 75 медичних карт пацієнтів з ПРС з 2000 по 2017 роки. Наша база даних була створена на основі самозвернення пацієнтів та не поширюється на всіх дітей з ПРС в Україні. Критерієм включення пацієнтів до бази даних була неправильна чи невизначена будова зовнішніх геніталій та/або невідповідність гонадної статі хромосомній. На момент обстеження кількість хворих віком до 1 місяця становила 17%, від 1 місяця до 1 року – 25%, віком 1-12 років – 37% та старше 12 років – 21%. Проаналізовано результати клінічних даних, анамнезу, лабораторних, гормональних, функціональних та інструментальних обстежень. Всім пацієнтам проводили цитогенетичне дослідження (каріотипування за стандартною методикою) та, за необхідності, молекулярноцитогенетичне (флюоресцентна гібридизація in situ (FіSH-метод). Молекулярно-генетичне тестування проведено в обраній групі пацієнтів з 46,ХY ПРС в лабораторіях України (n=2) та інституті Пастера, Франція (n=19), з використанням повного екзомного секвенування.

Результати та обговорення. Хромосомне ПРС діагностували у 21,3% (n=16) пацієнтів, 46,XY ПРС – у 64% (n=48) та 46,XX ПРС – у 14,7% (n=11) випадків. Найбільш частим варіантом каріотипу серед пацієнтів першої групи був каріотип 45,X/46,XY (n=5; 31,2%).

В групі пацієнтів з 46,XY ПРС за клінічними ознаками було встановлено такі попередні діагнози: синдром нечутливості до андрогенів, повна та часткова форми (n=21), ПРС, промежинна гіпоспадія (n=7), ПРС, повний гонадальний дизгенез (n=6), синдром тестикулярної регресії (n=5), частковий гонадальний дизгенез (n=3) та ПРС, овотестикулярний варіант (n=2).

Генетичне тестування в даній групі було проведено у 21 (44%) пацієнтів. В п’яти випадках було виявлено мутації в «класичних» генах, що спричиняють порушення розвитку яєчок, а саме – в генах СBX-2 (n=1), WT1 (n=1) та NR5A1 (n=3). Серед групи пацієнтів 46,ХY ПРС з порушенням синтезу/ дії андрогенів були знайдені мутації в таких генах як AR (n=5), SRD5А2 (n=1) та HSD17B3 (n=1). У одного пацієнта з синдромом персистуючої Мюллерової протоки підтверджена мутація в гені AMHR2. У 4 пацієнтів (19%) знайдені гени не відповідали фенотипу і їх зв'язок з наявним захворюванням має бути доведений в подальших дослідженнях. У 4 (19%) пацієнтів мутацій не було виявлено.

У групі пацієнтів з 46,XX ПРС діагностовано: тестикулярне 46,XX ПРС (n=5), дефіцит 21-гідроксилази з рівнем вірилізації IV-V за Prader (n=4), 46,XX гонадальний дизгенез (n=1 ) і ПРС в VACTER-асоціації (n=1).

Серед всіх пацієнтів у 8% випадків реєстрація громадянської статі була змінена протягом перших двох років життя. Створена багатопрофільна команда для визначення гендерної статі у новонароджених з ПРС та вдосконалення тактики подальшого спостереження, включаючи вік гонадектоміі.

Висновки. Всім пацієнтам з ПРС необхідно рекомендувати проведення генетичного обстеження, оскільки наявна клінічна картина, лабораторне та інструментальне обстеження не завжди дозволяють встановити точний діагноз, обґрунтувати тактику подальшого обстеження, спостереження, ураження інших органів-мішеней, час проведення реконструктивних операцій, гонадектомії тощо. Потрібні подальші дослідження для виявлення нових генів, що викликають ПРС.