Механізми ефективності рукавної резекції шлунку та біліопанкреатичного шунтування в модифікації Hess–Marceau у хворих на морбідне ожиріння

Анотація

Мета роботи – вивчити пасаж по шлунковій трубці та тонкій кишці після рукавної резекції шлунку та біліопанкреатичного шунтування в модифікації Hess–Marceau, а також провести порівняння швидкості пасажу у хворих на ожиріння та у хворих із цукровим діабетом 2 типу, асоційованим із ожирінням.

Матеріали і методи. Проаналізовано результати лікування 49 хворих (25 із них з цукровим діабетом 2 типу). У 27 пацієнтів (основна група) виконано рукавну резекцію шлунку (у 13 хворих – з лапароскопічного, у 14 – з верхньосерединного лапаротомного доступу), у 22 хворих (група порівняння) – біліопанкреатичне шунтування в модифікації Hess–Marceau. До основної групи ввійшло 12 пацієнтів із ЦД 2 типу, до групи порівняння – 13 хворих, при цьому у 5 пацієнтів було вперше діагностовано ЦД 2 типу. Всім хворим в передопераційному періоді було виконано контрастну гастро- та ентерографію з використанням суміші суспензії сульфату барію та збалансованої ентеральної харчової суміші після прийому контрасту per os за загальноприйнятою методикою. Рентген-контроль на етапі гастрографії виконувався через 20–30 хв. Пасаж контрастної речовини через пілоричний канал контролювався протягом 15 сек. При вивченні часу пасажу контрасту до ілеоцекального переходу рентгенівські знімки виконувалися через кожні 30–60 хв. Для вивчення особливостей пасажу по шлунковій трубці і тонкій кишці після баріатричних втручань аналогічне контрастне рентгенологічне дослідження проводилося в терміни через 3 і 6 місяців після операції. При вивченні пасажу контрасту через сформовану шлункову трубку рентгенівські знімки виконувалися через кожні 5–10 хв.

Результати та обговорення. Не встановлено достовірної різниці в часі повної евакуації контрастної речовини зі шлунку в тонку кишку між хворими обох груп. Не встановлено достовірної різниці і в часі пасажу модифікованої суспензії сульфату барію до ілеоцекального кута між хворими після рукавної резекції шлунку та хворими, яким виконано біліопанкреатичне шунтування в модифікації Hess–Marceau. Через 3 та 6 місяців після виконання вищезазначених оперативних втручань відзначено істотне, достовірно значуще, у порівнянні із доопераційними даними, збільшення швидкості пасажу контрасту по тонкій кишці. При цьому достовірної різниці між хворими із ЦД 2 типу, асоційованим з ожирінням (25 пацієнтів), та без діабету (24 пацієнта) не встановлено, як до операції, так і через 3 та 6 міс після операцій.

Висновки. Таким чином, одержані нами результати підтверджують думку, що серед багатьох механізмів метаболічної ефективності як рукавної резекції шлунку, так і біліопанкреатичного шунтування в модифікації Hess–Marceau важливе місце посідає прискорення пасажу по шлунковій трубці та тонкій кишці та ранній контакт хімусу із дистальним відділом здухвинної та початковим відділом товстої кишок. Також встановлено, що у пацієнтів із ожирінням та у пацієнтів із ЦД 2 типу, асоційованим з ожирінням, не було виявлено достовірної різниці у швидкості пасажу по ШКТ.