Ризик-орієнтоване лікування папілярного раку щитоподібної залози

Анотація

Актуальність проблеми. Частка папілярної мік­­ро­­карциноми щитоподібної залози (ПМКЩЗ) у струк­­турі папілярного раку щитоподібної залози (ПРЩЗ) стабільно збільшується. У таких пацієнтів добре зарекомендувала себе тиреоїдектомія як метод хірургічного лікування. Однак обсяг оперативного втручання залишається дискутабельним: гемітиреоїдектомія (ГТЕ), або екстрафасціальна ти­­реоїдектомія (ТЕ), або остаточна тиреоїдектомія (ОТЕ) після проведеної ГТЕ і патоморфологічного висновку, який підтверджує ПМКЩЗ. Мета роботи — оцінити з ризик-орієнтованих позицій різні варіанти хірургічного лікування пацієнтів із папілярним раком щитоподібної залози в умовах Українського науково-практичного центру ендокринної хірургії, трансплантації ендокринних органів і тканин МОЗ України. Матеріали та методи. Проведено ретроспективний аналіз даних пацієнтів, яким виконано оперативне втручання на щитоподібній залозі у відділі ендокринної хірургії УНПЦЕХ, ТЕОіТ із післяопераційним діагнозом ПМКЩЗ за період з січня 2001 по січень 2016 року. Групи порівняння були сформовані за обсягом оперативного втручання: 1-ша група — ГТЕ і центральна дисекція (ЦД) шиї, 2-га група — ТЕ і ЦД, 3-тя група — ОТЕ і ЦД. Обстеження пацієнтів у післяопераційний період проводили шляхом рутинного клінічного, лабораторного та ультразвукового дос­­ліджень. Здійснили аналіз клінічних та гістологічних особливостей основного захворювання (наявність муль­­тифокальних вогнищ, метастазів у лімфатичних вузлах), тривалості оперативного втручання, а також клінічних результатів, таких як частота розвитку ранніх специфічних післяопераційних ускладнень (парез внутрішніх м’язів гортані, зумовлений гіпо­­паратиреозом, гіпокальціємія), ступінь компенсації тиреоїдної недостатності, частота рецидивів. Результати та обговорення. Результати опе­­ративного втручання з приводу ПМКЩЗ проаналізовано у 1050 пацієнтів. Сформовані 1-шу, 2-гу і 3-тю групи склали 493, 384 і 173 пацієнти відповідно, яким виконано ГТЕ з ЦД, ТЕ з ЦД і ОТЕ з ЦД відпо­­відно. Вогнища монофокального папілярного раку мали розміри 7,6 ± 1,8, 7,9 ± 0,9 та 7,8 ± 1,6 мм відповідно. Показники частоти рецидиву захворювання в усіх групах статистично не відрізнялися. У 1-й групі виявлено 7 випадків рецидиву (5 — контралатеральна мультифокальна ПМКЩЗ, 2 — локорегіонарні метастази); у групах пацієнтів після тотальної та остаточної тиреоїдектомії показники частоти локорегіонарних метастазів були порівнянні. У 1-й групі частота випадків післяопераційного одностороннього парезу м’язів гортані була достовірно нижчою, ніж у 2-й та 3-й групах (1,8 проти 7,1 проти 9,2 % відповідно; р < 0,01). Явища гіпокальціємії не спостерігалися у 1-й групі, натомість у 2-й групі їх частота становила 20,6 % (р < 0,001), у 3-й групі — 21,4 % (р < 0,001). ГТЕ порівняно з ОТЕ потребує майже вдвічі менше часу на проведення операції та втричі меншої середньодобової дози тироксину для досягнення еутиреоїдного стану. Висновки. Гемітиреоїдектомія, доповнена ЦД шиї, є ефективним і безпечним методом хірургічного лікування пацієнтів із ПМКЩЗ. Остаточна тиреоїдектомія у групі низького ризику рецидиву захворювання не є обов’язковою. Удосконалення доопераційного обстеження та інтраопераційної діагностики для виключення пацієнтів із високим ризиком рецидиву захворювання має першорядне значення для досягнення оптимальних результатів лікування.